ЛЕГЕНДИ
ПОЛІССЯ: ВОВКУЛАК
Чув я таку байку, їхав чоловік у ліс по дрова і тримав сокиру за поясом.
Аж тут перебігає його вовк. Сів попереду волів і не вступає з дороги. Воли
назад. Але ж чоловікові у ліс треба, а не з лісу. «Ні,— думає,— таки з
сокирою я дам тобі раду, неправда!». Прив'язав воли до дуба, вирубав кияру
і на вовка... А той сидить, як укопаний, і не тинеться. Отут чоловіка вже
й страх взяв. Хай тобі лихо, думає, з твоїм вовком. Завернув воли додому,
а вони бігом біжать. Та з того серця як пошпурить позад себе сокирою в
того вовка: «Ух!». Вовк узяв ту сокиру в зуби й побіг у ліс. Через якийсь
там час поїхав той чоловік на ярмарок до міста і попросився до одного чоловіка
на ніч. Зайшов до хати, дивиться: лежить його сокира під лавкою.
— Де ти її взяв? — питає.
— А, то це ти був? А нащо ж ти на мене нею кидав. Кинув би ліпше хліба,
бо я їсти хотів. Але й сокира у хаті пригодиться.