Рінг Ларднер
ЧЕМПІОН
Майкл Келлі, на призвісько Комар, уперше нокаутував
супро-
тивника, колії йому було сімнадцяті, років. Жертвою був його
брат Конці, на три роки молодший від Комара, та ще й каліка.
А призом стала півдолароиа монета, що її тільки-но подарувала
молодшому Келлі одна дама,— її електромобіль трохи-трохи
не
вичавив дуніі з його кволого тіла.
Конні не знав, що Комар дома, а то б нізащо не наважився
покласти свій скарб на бильце крісла, щоб досхочу натішитися
його осяйною красою. Коли Комар зайшов до кухні, малий каліка
прикрив монету рукою, але не досить шнидко, і гострі братові очі
вгледіли її.
— Що там у тебе? — запитав Комар.
— Нічого,— відповів Копні.
— Брешеш, шкандибо нещасна! — сказав
Комар.
Він підійшов до крісла, де сидів брат, і схопив за руку.
під
якою була монета.
— Дай сюди!
Конні заплакав.
— Дай сюди і не рюмсай,— мовив старіний
брат і шарпнун
руку Конні.
Монета покотилася по підлозі. Комар кинувся за нею.
Його
м'які губи розтягліїся в переможній усмішці.
— Нічого, еге? — сказав він.— Гаразд! Коли
це нічого, то
воно тобі не потрібне.
— Віддай! — ридав менший брат.
— Я тобі так віддам, що й юшка з носа потече! Кажи,
де тп
її вкрав?
— Я її не вкрав. Мені дала її одна дама—-вона
мало не
задавила мене своєю машиною.
— Шкода, що не задавила,— буркнув Комар.
І рушив до дверей. Каліка схопив свій костур, насилу
звівся
на ноги й пошкутильгав, схлипуючії, за братом. Той почун його
човгання й зупинився.
— Краще сиди на місці,— сказав він.
— Віддай мої гроші,— заскиглив Конні.
— Ось я тобі зараз дам! — крикнув Комар.
Він підніс кулак із затисненою монетою
і зацідив меншого
брата в зуби. Конні гепнувся додолу, костур упав зверху. Комар
став перед ним.
— Ну що, досить з тебе? Чи ще додати?
І стусонув його в покалічену ногу.
— Ну, тепер не побіжиш!
Конні не відповів. Комар поглянув па непритомного хлопця.
потім на монету в своїй руці і, насвистуючи, вийшов надвір.
За годину місіс Келлі, прийшовши додому з парової
пральні
Фолкнера, де вона працювала, знайшла Конні на підлозі; хлопець
тихенько стогнав. Ставши навколішки біля сина, вона кілька разів
покликала його. Тоді звелася на ноги, бліда як смерть, і вибігла
з дому.
Доктор Райєн вийшов з квартири Келлі уже смерком
і попря-
мував до Голстед-стріт. Місіс Дорген гукнула його, коли він
проходив повз її будинок.
— Хто в них захворів, докторе? — спитала вона.
— Та бідолаха Конні,— відповів лікар.—
Він упав і дуже
забився.
— Як же це сталося?
— Не можу сказати напевно, Маргарет, але маю
підозру, що
його хтось ударив.
— Ударив? — вигукнула місіс Дорген.— Хто ж?
— А ви бачили того, другого?
— Майкла? Не бачила з самого ранку.
Невже ви гадаєте?..
— По-моєму, це більш ніхто як він. У хлопця до крові
розбиті
губи, а на хворій нозі страшний синець. Не міг же він сам себе
побити. Мені здається, Елен теж думає, що це той, другий.
— Господи помилуй! — скрикнула
місіс Дорген.— Збігаю
подивлюся, чи не зможу їй чимось допомогти.
— Ви добра душа,— сказав доктор Райєн і пішов
далі.
Над північ, коли Комар вернувся додому, мати сиділа
біля
ліжка Конні. Вона й не глянула на старшого сина.
. — Ну, що тут? — запитав Комар.
Мати не відповіла. Комар повторив запитання.
— Ти сам знаєш, Майкле,— сказала вона нарешті.
— Нічого я не знаю,— буркнув Комар.
— Не бреши! Що ти йому зробив?
— Нічого.
— Ти його вдарив!
— Ну то й що? Хіба це вперше?
Зціпивши губи, біла як крейда, Елен підвелася
й рушила
просто на нього. Комар позадкував до дверей.
— Відчепіться, мамо... Я не хочу битися з жінкою.
Але вона підступала все ближче, важко дихаючи.
— Стійте, мамо! — остеріг хлопець.
Та мати не зупинилась, і за мить вона повалилася
додолу.
— Ну, мамо, це ви дешево відбулися.
Ваше щастя, що я схи-
бив. Я ж вам казав, щоб ви не в'язнули до мене.
— Хай бог судить тебе, Майкле!
Комар розшукав Гепа Коллінза за картами
у барі «Ройєл».
— Вийди-но на хвилинку,— сказав Комар.
Геп вийшов за ним надвір.
— Я їду з міста.
— Чого це раптом?
— Та так, погризся трохи зі своїми. Малий поцупив
у мене
півдолара, а коли я хотів відібрати, торохнув мене костуром. Ну,
я йому врізав. А стара замахнулася на мене стільцем, я
його
вирвав у неї з рук, і вона впала.
— А як там Конні?
— Нічого.
— То чого ж ти тікаєш?
— Хто ж у біса каже, що я тікаю? Просто остогидло
вже, що
мені не дають спокою, ото й тільки. Подамся кудись ненадовго.
отож мені потрібні гроші.
— Я маю тільки шість монет,— сказав Геппі.
— Що, не йде карта? Дарма! Витрушуй кишені!
Геппі послухався.
— Даремно ти вдарив малого,— сказав він.
— Не твоє діло! — огризнувся Комар.—
Дай мені спокій
з твоїми повчаннями, а то й сам схопиш по пиці. Ну, я пішов.
— Йди ти під три чорти,— пробурмотів
Геппі, але не так
голосно, щоб Келлі його почув.
Другого дня, рано-вранці. Комар сів у поїзд
на Мільвокі.
Квитка він не мав, але квитків ні в кого й
не перевіряли.
Кондуктор усю дорогу просидів у службовому вагоні.
Минуло півроку. Комар вийшов «сценічним» ходом
спортив-
ного клубу «Зірка» й подався до бару Дьюена, за два квартали
від клубу. В кишені у нього лежало дванадцять доларів —
він
поклав Демона Демпсі на шостому раунді попереднього бою.
Це вперше Комар прилучився як професіонал до цього мистец-
тва, гідного справжнього чоловіка. А дванадцять доларів були
його першим заробітком за багато місяців.
По дорозі до бару Дьюена Комар мав пройти повз Німенів
бар.
Він насунув кашкета на очі й піддав ходи. За стопкою у Німена
порядкував простодушний бармен — він цілих десять днів поїв
Комара наборг і дозволяв йому спорожняти підноси з закускою,
повіривши його обіцянці розрахуватися, коли йому заплатять
за «попередній».
Комар увійшов до Дьюена й розбуркав
сонного бармена.
дзенькнувши об стойку срібним доларом.
— Налий-но чарочку.
Чарочки йшли одна за одною; нарешті у клубі
закінчилися
змагання, і дехто з глядачів зайшов до бару Дьюсна. Юнак років
двадцяти, щи стояв поруч Келлі, врешті наиа/кпвся завести з
ним
розмову.
— Ви брали участь у першому бою?—
насмілився ній запп-
тати.
— Атож,— відказав Комар.
— Моє прізвище Герш,— сказав його співрозмовник.
Комар мовчки вислухав це сенсаційне повідомлення.
— Не люблю набиватися,— провадив містер
Герш,— але я
охоче почастував би вас.
— Гаразд,— погодився Комар,— тільки знайте міру.
Містер Герш гучно зареготав і кивнув барменові.
— Ви добре всипали тому нікчемі,—
мовив новий Комарів
знайомець, коли чарки буліо налито. — Я думав, ви його вб'єте.
— І вбив би, якби не зупинився вчасно,— відказав
Комар.—
Я кого завгодно поб'ю.
— Удар у вас добрячий,— захоплено промовив
містер Герш.
— Удар, кажете? — відповів Комар.— Та я як ударю,
то так
і мул копитом не хвицне. Ви помітили, які в мене біцепси?
— Ще й питаєте! Як же їх не помітити?
Я навіть сказав
своєму сусідові: «Гляпьте-но,— кажу,— які н нього м'язи! Не
диво, — кажу, — що в нього такий удар!»
— Я вже як угачу, то — прощай навіки, крихітко,—
похвалив-
ся Комар.— Кого завгодно звалю.
Словесний побій не припинявся, аж поки зачинився
бар. На
прощання Комар та його новий приятель потислії один одному
руки й домовились зустрітися наступного вечора.
Цілий тиждень вони майже не розлучались. Гершеві
дісталася
приємна роль вислуховувати скромні звіряння Комара і стежити,
щоб його чарка була повна. Нарешті настав такий день, колії
Герш із жалем заявив, що мусить іти додому вечеряти.
— У мене о восьмій побачення,— признався він
Комарові.—
Я міг би ще лишитися, тільки треба причепуритись і перевдяг-
тися у святковий костюм, адже вона найчарівніша
дівчинка
в Мільвокі.
— А для мене нічого не знайдеться? — запитав Комар.
— Не знаю, кого запросити, — віаказав
Герш. — А втім,
стривай!.. Коли моя сестра вільна, то псе гаразд. Вона
теж
гарненька.
Отак сталося, що Комар з Еммою
Герні і Еммип брат із
найчарівнішою дівчинкою у Мільвокі подалися до Уолла і тан-
цювали там до півночі. Комар весь час танцював з Еммою.
бо
Лу Герш не зміг налигатись аж так, щоб танцювати
з рідною
сестрою, хоч кожний коротенький уан-степ, здавалося, викликав
у нього нестерпну спрагу.
Наступного дня, незважаючи на феноменальний
талант при-
мушувати платити за все інших, Келлі лишився наче
рак па
мілині. Він розшукав менеджера клубу «Зірка» Дока Геммопа
й попросив записати його на паступіііій матч.
— У наступному матчі ви
могли б виступити проти Тресі,—
сказам Док.
— А що я з цього матиму? — запитав Комар.
— Двадцять доларів, якщо поб'єте його,—
відповів Док.
— Майте бога u серці! запротестував
Комар,— Хіба я пога-
но бився того разу?
— Та ні, непогано. Але все-таки до Фредді
Уе.-ііііа валі ще
далеко.
— Не боюся я вашого Фредді, та й нікого
не боюся! — хваль-
кувато сказав Комар.
— От і добре, тільки ми платимо боксерам не
за широкі гру-
ди,— сказав Док.— Я пропоную вам матч
із Тресі. Хочте —
погоджуйтесь, хочте — ні.
— Гаразд! Згода! — сказав Комар, і він приємно
провів день
у барі Дьюена, де йому знову відкрили кредит.
Менеджер молодого Тресі завітав до Комара
увечері напере-
додні матчу.
— Ну, як ви себе почуваєте перед завтрашнім
матчем?
— Я? — промовив Комар. — Чудово! А що
вії хочете сказати
цим «як я себе почуваю»?
— Я хочу сказати,— відповів менеджер
Тресі,— що нам до
зарізу треба виграти: у хлопця є шанси попасти у Філадельфію,
якщо він переможе в цьому матчі.
— Що ж ви пропонуєте? — спитав Комар.
— П'ятдесят доларів,— сказав менеджер Тресі.
— Ви що, за пройдисвіта мене маєте? Щоб я
піддався за якісь
нікчемні п'ятдесят доларів? Нема дурних!
- Ну, тоді сімдесят п'ять,— сказав менеджер
Тресі.
Сторгувалися за вісімдесят і швиденько домовились
про деталі.
Наступного дня Ксллі в другому раунді звалив жахливіш
удар
у передпліччя.
Тепер Комар став обминати і Німена, і Дьюена: він багато
заборгував і там, і там і ходив винити трохи далі.
до бару
Стейна.
Коли розтеклися всі гроші, набуті угодою
з Тресі. Комар
довідався з певних джерел, що ні Док Геммоп, ні інші клубні
менеджери не допустять його до змагань навіть найнижчого роз-
ряду. Йому не загрожувала смерть від голоду і спраги, поки були
живі Лу та Емма Герш. Проте через чотири місяці після
матчу
з Тресі він вирішив, що в Мільвокі йому живеться далеко не так
добре, як він сподівався.
«Я можу побити кого завгодно,— міркував
він,— але тут я
не маю ніяких шансів. Подамся-но я на схід,— може, там
мені
краще поведеться. До того ж...»
Але в ту хвилину коли він купив квиток до
Чікаго за гроші,
«позичені» у Емми Герш нібито щоб придбати
пару черевиків,
важка рука лягла йому на плече, і, обернувшись, він побачив
двох незнайомців.
— Куди це ви зібралися, Келлі?
— запитав власник важкої
руки.
— Нікуди,— відрубав Комар.— А вам яке в біса
діло?
Другий незнайомець промовив:
— Келлі, мати Емми Герш попросила нас доглянути,
щоб ви
загладили кривду, яку ви вчинили Еммі. І поки ви цього не зро-
бите, ми нікуди вас не пустимо.
— Нічогісінько у вас не вийде, якщо
будете в'язнути до
мене, — сказав Комар.
Однак того вечора він не поїхав до Чікаго. Через
два дні
Емма Герш стала місіс Келлі. Лишившись на самоті з молодою
дружиною, Комар підніс їй свій весільний подарунок — щосп.-ш
ляснув її по блідій щоці.
Другого ранку він виїхав з Мільвокі так само, як і приїхав,—
на товарному поїзді.
— Не дурімо себе,— сказав Томмі Гейлі.— Він міг
би спустити
до ста тридцяти семи, але ні на фунт менше, бо тоді його й мінна
зіб'є з ніг. Він боксер півсередньої ваги, ось що він таке, і знає
це незгірше за мене. За останні півроку він усе гладшає, мов
на
опарі, отож я йому кажу: «Коли не перестанеш гладшати, то не
матимеш з ким битися, як не рахувати Вілларда й
таких, як
він». А він мені: «Я не втік би й од Вілларда, якби важив фунтів
на двадцять більше».
— Йому, певне, й самому прикро,— докинув брат Томмі.
— Авжеж що прикро, як усякому доброму
боксерові,— сказав
Томмі.— А Комар таки добрий боксер, що правда,
то правда.
Шкода, що не вдалося влаштувати хлопцеві матч з Уелшем, поки
Комар іще не набрав тіла. А тепер уже
нічого не вийде.
Хоч і те було б непогано, якби пощастило
звести його з
Голландцем.
— А хто це такий? — запитав брат.
— Гетц, чемпіон у півсередній вазі. На самому матчі
ми неба-
гато заробимо, зате воно нам оплатиться в майбутньому.
Ми
маємо що показати — публіка платить за те, щоб побачити доб-
рий удар, а удар у Келлі добрий, нічого не скажеш. І буде добрий,
поки він набавлятиме ваги.
— А хіба не можна влаштувати матч із Гетцом?
Та певно, що можна. Він не від
того, щоб підробити гро-
шенят. Але досі я просував хлопця дуже обережно, і подивися.
яких досяг результатів! То нащо ж нам ризикувати?
Хлопець
щодень іде вперед, а Гетц занепадає швидше від Великого Джон-
сона. Гадаю, ми й тепер могли б його побитії, головою ручуся.
А за півроку не буде вже найменшого ризику. Доти він і
сам
себе поб'є. Тоді нам залишиться тільки підписати з ним контракт
і чекати, поки суддя припинить матч. Але Комар рветься з ним
у бій, мов несамовитий, я насилу його втримую.
Брати Гейлі обідали в одному
:і бостонськпх готелів. Ден
приїхав з Голіока навідати Томмі й подіїніїтіїся, як братів про-
теже битиметься дванадцять раундів, а може й менше. з Вадом
Кроссом. Результат матчу можна було вгадати наперед, бо Комар.
уже двічі переміг балтіморського хлопчину, і тільки всім відоме
Бадове спортивне завзяття дозволило йому домогтися нової зуст-
річі. Публіка охоче платила за те, щоб побачити могутні удари
Комарової лівої, але їй хотілося, щоб ті удари сипалися на супро-
тивника, котрий не втече з рингу, ледве відчувши їхню нищівну
силу. А Кросе був якраз таким супротивником;
він відважно
підставляв під чужий кулак очі, вуха. ніс і піню. і довгий час
це рятувало його від страхіть чесної праці. Так. Бад був завзятий
хлопець, і це було видно по його потовченому, розпухлому, вкри-
тому синцями обличчю.
— По-моєму, після всього, що ти зробив для хлопчиська,
він
повинен слухатися кожного твого слова,— мовнп Ден Гейлі.
— Ну,— сказав Томмі,— поки що моє слово
для нього закон,
але він такий самовпевнений, що просто не розуміє, навіщо треба
чекати. Та все-таки він послухається мене й зачекає: дурний був
би, якби не послухався.
— Ти підписав з ним контракт?
— Ні, нащо мені контракт? Він знає, я його
витяг з багна.
і не кине мене тепер, коли в нього грошей до біса. Що б з ним
було, якби я витурив його, коли він уперше прийшов до мене?
Відтоді вже минуло два роки, а здається, то було на минулому
тижні. Я сидів у пивниці навпроти Плезент-клубу в Філадельфії
і дожидав, поки Маккенна порахує гроші й вернеться
до мене.
коли раптом заходить цей волоцюга і пробує перехопити чарчину
на дурничку. Йому, певна річ, нічого не дали й звелілії забира-
тися геть; а він побачив мене, підійшов і спитав, чи я не боксер.
і я сказав йому, хто я такий. Він попросив у мене грошей
на
випивку, я запросив його сісти й заплатив за нього.
Ми завели з ним розмову, він сказав,
як його звати і що
кілька разів брав участь у попередніх змаганнях у
Міль цок і.
«Ну, хлопче,— кажу я йому,— не .знаю, чи добріїіі із тебе боксе|і.
чи поганий, але поки ти заливатимеш очі горілкою, пуття з тебе
не буде». Він сказав, що хоч сьогодні кинув біі піїти, якби зміг
попасти на ріінг, і я обіцяв допомогти йому. тільки щоб усе між
нами було по-чесному і щоб більше не брав у рот спиртного.
Отож міі перебили руки. я взяв його з собою до готелю, звелів
помитися, а другого дня купив дещо з одежі. Півтора .місяця він
їв і пив моїм коштом. Нелегко йому було відвикати під пиятики.
та зрештою я вирішив, що він уже в добрій
формі й може
виступати на рингу. Він зійшовся із Смайлі
Сеііє()ом і так
швидко поклав його. аж Смайлі здалося, ніби його збило
з ніг
ураганом.
Ну, а що він робив потілі, ти й сам знаєш. Він зазнав
поразки
тільки в одпому-єдпиому матчі — з Тресі у Мільвокі. ще до тип.,
як попав у мої руки, а торік пін переміг Тресі аж тричі.
Зароб-
ляє він зі мною чимало — наскладав уже тисяч із сім. Непогано
для хлопчиська, що всього дна роки тому був
безпритульним
волоцюгою, правда? Він міг би й більше наскладати,
якби не
любив шикарно одягатися, жити в розкішних готелях тощо.
— А де його сім'я?
— Сказати по правді, сім'ї в нього
немає. Він приїхав
з Чікаго, мати вигнала його з дому як останнс ледащо. Певно,
дала йому доброго чосу, ось він і каже, що не хоче з нею знатися,
нехай, мовляв, спершу перепросить його гарненько. Каже, в неї
купа грошей, отож вона й без нього проживе.
Джентльмен, про якого йшла мона, зайшов
у кафе і рушив
до столика Томмі такою хвацькою ходою, що на нього озиралися
усі в залі.
Незважаючи на ледь підбите око й запухле вухо.
Комар зда-
вався втіленням здоров'я. Проте не його квітучий вигляд привертав
до нього всі погляди. Діамантова підківка у краватці, ясно-черво-
на сорочка в поперечну смужку, оранжеві черевики й світло-синій
костюм просто волали, щоб на них знернули увагу.
— Де ви були? — запитав він Томмі. -- Я повсюди
вас шукав.
— Сідай,— сказав менеджер.
— Нема коли,— відповів Комар, — хочу сходити
на пристань
подивитися, як вивантажують рибу.
— Познайомся з моїм братом Деном,— сказав
Томмі.
Комар потис руку Гейлі-молодшому.
— Ну, коли ви брат Томмі, то більше мені нічого
не треба.—
мовив він, і обидва брати аж засяяли від утіхи.
Ден облизав губи і збентежено промурмотін щось у
відповідь.
але молодий гладіатор уже не слухав йоги.
— Дайте мені двадцять доларів.-- сказав пін
Томмі. Може.
вони мені й не знадобляться, але не люблю ходити з порожніми
кишенями.
Томмі дав Комарові двадцятндоларопу банкноту й
занотував
цю фінансову операцію в чорний записничок - різдвяний подару-
нок однієї страхової компанії.
— Навряд чи треба платити двадцять доларі»
з;і такс видо-
вище. Хочеш, щоб я пішов з тобою?
— Ні, не треба,— поквапно відповів Комар. - У нас
із братом.
певно, є про що поговорити.
— Ну гаразд,— сказав Томмі. - тільки не тринькай
грошей та
не зникай надовго. О четвертій щоб був удома - ляжічн трохи
відпочити.
— Я й без відпочинку поб'ю того чолов'ягу, - мовив
Комар.—
Він полежить за нас обох.
І, аж надто гучно засміявшись із цього жарту,
він рушив
до дверей під перехресним вогнем зчудованнх
і захоплених
поглядів.
До пристані Комар не дійшов, бо на розі
Бойлстон і Тремонт-
стріт на нього чекала жіночка, дивитися на яку було куди ціка-
віше, ніж на улов найудачлпвішого з мессачусетських рибалок.
Та й щебетала вона дуже мило— одно слово, не те, що якась
там
нікчемна риба.
— Ах ти ж моє серденько!
— вигукнула вона, блиснувши
срібними й золотими зубами.—Ах ти ж мій боксерику!
Комар усміхнувся до неї:
— Зайдімо кудись випити. Одна чарка не завадить.
Через п'ять місяців після того, як Комар перетовк
утретє
фізіономію Бада Кросса, він ретельно тренувався в Нью-Орлеані,
готуючись до вирішального матчу з Голландцем.
Повернувшись до готелю після тренування. Комар зупинився
поговорити із кількома приїжджими з Півночі, які відбули далеку
подорож, щоб побачити падіння старого чемпіона, бо результат
матчу був настільки очевидний, що його передбачали
навіть
досвідчені спеціалісти.
Томмі Гейлі, взявши ключа й пошту,
піднявся до номера
Келлі. Коли той за півгодини прийшов, Гейлі лежав
у ванні.
— Листи в? — запитав Комар.
— Отам, на ліжку,— відповів Томмі з ванної.
Комар узяв товсту паку конвертів та листівок і переглянув
їх. З усієї купи він відібрав три листи й поклав їх на стіл. Решту
жбурнув у кошик. Потім узяв зі столу ті три листи
й сидів
кілька хвилин, тримаючи їх у руках і бездумно дивлячись перед
себе. Нарешті, поглянувши ще раз на три нерозпечатані конвер-
ти, він засунув один у кишеню, а решту два жбурнув у кошик.
Листи не долетіли туди й упали на підлогу.
Комар вилаявся і, нахилившись, підняв їх.
Він розпечатав один конверт, із штемпелем Мільпокі,
і про-
читав:
«Любий Майкле!
Я тобі стіки разів писала, а ти не відповів,
не знаю
може ти не одержав моїх листів, і ось я пишу тобі знову
—
може ти одержиш хоч цього й відповіси мені.
Я не хочу
набридати тобі своїми нещастями і роблю це тікп заради
дитини. Я не'прошу щоб ти мені писав, пришли тікп трохи
грошей, я прошу не для себе а для дівчинки, вона хворіє
із серпня місяця і лікар каже вона довго не проживе якщо
я не годуватиму її добре, а чим же я платитнму за добрі
харчі? Лу вже цілий рік без роботи, а мого заробітку ледве
вистачає на квартиру. Я не прошу в тебе багато, поверни
тіки коли зможеш те що я тобі позичила. По-моєму всього
набереть,ся тридцять шість доларів. Будь ласка постарайся
їх мені прислати, а як не зможеш усього, то хоч частину.
Твоя дружина Емма».
Комар подер листа на клаптики й кинув
їх на підлогу.
— Грошей, грошей, грошей! — вигукнув
він. — Що я їм.
мішок з грішми? Певно, і в старої те саме.
Він розпечатав материного листа.
«Любий синочку Коні попросив
написати тобі щоб ти
Побив голандця; він певен що ти його Поб єні і тоді напи-
шеш нам про це, а я гадаю тобі писати нема коли
а то б
ти не мовчав так довго. Напиши нам хоч рядок чи 2 сину,
для Коні це буде краще від цілої Бочки мікстури. Я б якось
перебивалася якби ти посилав мені потроху
грошей ну
а коли не можеш, то пришли хоч листа нехай зовсім коро-
тенького вибери часинку, це так потішить Коні, подумай
синочку він уже цілих 3 роки не підводиться з ліжка. Коні
бажає тобі Удачі.
Твоя мати Елен Ф. Келліч».
— Я так і думав, — сказав Комар. — Усі нони однакові.
Третій лист був із Нью-Йорка. Там стояло:
«Любий!
Це мій останній лист до тебе перед
тим як ти ста-
неш чемпіоном. У суботу я пошлю тобі телеграму, але ж
у
телеграмі не скажеш стільки як у листі, і я пишу
тобі.
щоб ти знав, що я весь час думаю про тебе й молюся
за
твою удачу.
Налупцюй його, любий, не
церемонься, і телеграфуй
мені зразу ж після матчу. Вгати його добряче по носі лівою.
не бійся зіпсувати йому вроду, бо вродливіший він однаково
вже не стане. Тільки стережись, щоб він не спотворив гар-
ненького личка мого любого хлопчика. Він же тебе не поду-
жає, правда, любий?
Я віддала б усе на світі, щоб
бути там і все бачити.
але ти мабуть любиш свого Гейлі більше за мене, а то не
дозволяв би йому розлучати тебе зі мною. Та
коли ти
станеш чемпіоном, любий, ми робитимем усе, що захочемо,
а твій Гейлі нехай іде під три чорти.
Любий, у суботу я пошлю тобі телеграму;
зовсім забула
сказати тобі, що мені знову потрібні гроші, хоч доларів
дві-сті, ти пошли їх телеграфом, тількп-но одержиш мого
листа. Ти ж не забудеш — правда любий?
Я пошлю тобі в суботу телеграму,
пам'ятай, любий, що я
ставлю на тебе.
Ну бувай, золотко, бажаю тобі удачі.
Грейс».
— Усі вони однакові,— промовив Комар.— Грошей, грошей,
грошей.
Томмі Гейлі, аж лиснючий після купання, вийшов
із сусідньої
кімнати.
— Я гадав, ти ляжеш відпочити,— сказав він.
— Зараз ляжу,— відповів Комар, розшнуровуючії
свої оран-
жеві черевики.
— Я розбуджу тебе о шостій, і ти поїси тут,
щоб ніхто тобі
не набридав. А я зійду вниз і роздам квитки тій братії.
— Ну, як там із Голдбергом? — запитав Комар.
— Хіба я тобі не казав? Усе гаразд: п'ятнадцять
тижнів по
п'ятсот, якщо ти переможеш. І ми матимем гарантію на дванад-
цять тисяч, з правом виступати у Нью-ГІорку чи Мільнокі.
— Проти кого?
— Проти кожного, хто захоче помірятися з тобою сплою.
Адже
тобі байдуже, з ким битися?
— Авжеж. Я всіх їх потовчу на гамуз.
— Ти б усе ж таки трохи полежав.
— Ага, послухайте, пошліть Грейс двісті доларів
телеграфом.
Негайно. На нью-йоркську адресу.
— Двісті доларів? Ти ж послав їй триста в неділю.
— І послав! А вам що до того?
— Ну, ну! Заспокойся. Більше нічого не треба?
— Нічого,— сказав Комар і впав на ліжко.
— І, будь ласка, щоб усе було скінчено, перше ніж
я повер-
нуся,— сказала Грейс, підводячись із-за столика.— Ти ж не хочеш
уплутувати мене в це діло, правда, любий?
— Можеш не турбуватися,— відповів Комар.—
Та гляди, не
дуже розкидайся грішми.
Грейс усміхнулася до нього на прощання і вийшла
з кафе.
Комар знов узявся до своєї кави й газети.
Вони жили в Чікаго; Комар добував свій
перший тиждень
у вар'єте. Він приїхав на північ пожинати плоди своєї блискучої
перемоги над жалюгідним Голландцем. Два тижні він розучував
свій номер, котрий складався з демонстрації могутніх м'язів
і десятихвилинного монологу, в якому вихвалялися сила і сприт
ність Комара Келлі. І тепер двічі на день він переманював усю
публіку з Медісон-театру.
Поснідавши й дочитавши газету, Комар неквапливо
внйнюв
у вестибюль і попросив дати йому ключ від номера. Потім
він
махнув рукою хлочикові-розспльному. який давно горів бажанням
прислужитися уславленому боксерові.
— Знайди мені Гейлі, Томмі Гейлі,— мовив Комар.—
Скажи
йому, хай зайде до мене в номер.
— Зараз, містере Келлі,— відповів розсильний і кипупся
бігти
так швидко, наче хотів перевершити всі свої колишні рекорди
послужливості.
Комар визирав із вікна з висоти сьомого
поверху, коли Томмі
Гейлі з'явився на його виклик.
— Чого тобі? — запитав менеджер.
Комар трохи помовчав.
— Гейлі,— сказав він нарешті,— двадцять п'ять процентів
—
чималі гроші.
— По-моєму, я чесно їх заробив, хіба ні? — нідповін Гейлі.
— Не знаю. Не знаю, чи маю я з нас стільки користі.
— Он як,— сказав Гейлі.— Такого я не сподівався.
Я гадав,
ти задоволений нашою угодою. Я не хочу лізти, куди мене
не
просять, але, їй-право, не знаю, чи знайшої! біі ти когось іншого,
хто зробив би для тебе стільки, як я.
— Ви правду кажете,— погодився чемпіон,—
У Філадельфії
ви багато для мене зробили. І одержали за це добру плату, еге?
— Я й не скаржуся. Але великі гроші
у н;»с іще попереду.
Якби не я, Комаре, то тобі б ці гроші й не снилися.
— Це ще хто зна,— мовив Комар.— Хто
загилив Голландця
у щелепу, ви чи я?
— Ти, тільки без мене ти не зійшовся б з
Голландцем на
рингу.
— Ну, це все зайва балаканина. Річ у тім, що тепер
ви вже не
варті двадцяти п'яти процентів, і байдуже, що там було рік чи
два тому.
— Он як? — мовив Томмі.— А як на мене,
то зовсім не бай-
дуже.
— А як на мене, то байдуже, і годі про це.
— Слухай, Комаре,— сказав Томмі.— По-моєму,
ми ділилися
з тобою по-чесному, а якщо ти не згоден, скажії, іцо тобі здається
чесним. Я не хочу, щоб мене вважали за здирника. Давай обго-
воримо все по-діловому й підпишемо контракт. Скільки ж
ти
хочеш?
— Нічого я не хочу,— відповів Комар. Я сказав
тільки, що
двадцять п'ять процентів забагато. А на скільки ви згодні?
— Що скажеш про двадцять?
— І двадцять забагато,— відказав Комар.
— А скільки ж не забагато? — спитав Томмі.
— Ну, Гейлі, доведеться сказати нам навпростець.
Хоч би
скільки ви заправили, все буде забагато.
— Отже, ти хочеш спекатися мене?
— Авжеж.
Хвилинку тривала мовчанка. Потім Томмі
Гейлі рушив до
дверей.
— Комаре, — мовив він здушеним голосом, —
ти робиш велику
помилку, хлопче. Добрих друзів не можна так кидати, це
тобі
вилізе боком. Ця проклятуща баба занапастить тебе.
Комар схопився з місця.
— Заткни пельку! — загорлав він.— Забирайся геть,
поки тебе
не винесли. І так доволі вже наживався на мені! Скажи
хоч
одне слово про цю дівчину чи там про що — і я тобі розквашу
пику, як Голландцеві. Геть звідси!
І Томмі Гейлі, що надовго запам'ятав, як виглядало Голланд-
цеве обличчя після останнього раунду, вийшов з кімнати.
Грейс прийшла трохи згодом, кинула всі
свої пакунки на
диван і вмостилася на бильці крісла, у якому сидів Комар.
— Ну як? — спитала вона.
— Ну ось,— відповів Комар,— я розв'язався
з ним.
— Моє золотко! — прощебетала Грейс.— А
тепер ти міг би
віддавати мені ті двадцять п'ять процентів.
— До тих сімдесяти п'яти, що ти тепер
дістаєш,— сказав
Комар.
— Не бурчи, любчику! Ти дуже
негарний, коли бурчиш.
— Мені ні до чого бути гарним,— відказав Комар.
— Почекай, ось я надіну свої обнови, тоді
побачиш, яка
гарна я.
Комар окинув поглядом пакунки на дивані.
— Ось вони, двадцять п'ять процентів Гейлі.— сказав
він,—
а може, й більше.
Чемпіон не довго залишався без менеджера.
Наступником
Гейлі був не хто інший як Джером Гарріс — він зміркував,
що
від спілки з Комаром матиме більший зиск, ніж від музичного
рев'ю.
Контракт, за яким містер Гарріс мав одержувати
двадцять
п'ять процентів із Комарових заробітків, підписали в Детройті
через тиждень після того, як Томмі Гейлі дістав відставку. Рівно
за шість днів Комар устиг переконатись, що навіть така знаме-
нитість, як чемпіон з боксу, не може обійтися без послуг людини,
яка знає всі ходи і виходи в діловому світі. Спершу
Грейс
була проти нового компаньйона, та коли
містерові Гаррісу
пощастило домогтися, щоб Комарові платили в вар'єте щотижня
на сто доларів більше, вона пересвідчилася,
що чемпіон
вчинив слушно.
— Ви з моєю жінкою будете веселитися на всю
губу,— сказав
їй Гарріс.— Я б викликав її телеграмою, тільки їй нема чого
їздити туди-сюди — вона зараз у Мільпокі, а ми маємо виступати
там на тому тижні.
Однак коли їх відрекомендували одну одній у готелі
в Міль-
вокі, Грейс одразу стало ясно, що її почуття до місіс Гарріс аж
ніяк не назвеш любов'ю з першого погляду. Комар,
навпаки,
так і прикипів очима до дружини свого нового менеджера й ніяк
не міг надивитися на неї.
— Справжня лялечка,— мовив він до Грейс, коли
вони лиши-
лися самі.
— Атож,— відповіла ця достойна дама.—
і в голові у неї
повно тирси.
— Мені так і кортить украсти цю
крихітку,— сказав Комар
і зловтішне посміхнувся, побачивши, як пересмикнулося обличчя
його співрозмовниці.
У вівторок на тому тижні чемпіон успішно відстояв своє
зван-
ня в бою, репортаж про який не був надрукований у
газетах.
Комар сидів сам у своєму номері, коли до нього, не постукавши.
зайшов відвідувач. То був Лу Герш.
Побачивши його, Комар аж поблід від люті.
— Чого тобі треба? — запитав він.
— Сам знаєш,— відповів Лу Герш.—
Твоя жінка голодує.
дитина твоя голодує, і я голодую. А на тебе гроші сиплються
дощем.
— Слухай-но,— сказав Комар.— Ніхто тебе не
проспв знайо-
мити мене з твоєю сестрою. А коли ти такий нікчема,
що не
можеш заробити собі на хліб, то хіба це моя провина? Для тебе
самого буде краще, якщо ти триматимешся від мене далі.
— Дай мені трохи грошей, і я піду.
У відповідь на цей ультиматум Комар замахнувся лівою і
вга-
тив свого шуряка у вузькі груди.
— Передай це від мене своїй коханій сестриці.
Лу Герш насилу підвівся й поплентався з кімнати,
а Комар
подумав: «Добре, що я не вдарив правою, бо так би й дух із нього
вискочив. А якби садонув у живіт, то й хребет міг біг зламати».
Цілий тиждень у Мільвокі кожний вечірній
виступ закінчу-
вався бучною гулянкою. Вино лилося річкою, і Комар піів куди
більше, ніж дозволив би йому Томмі Гейлі. Містер
Гарріс не
заперечував: йому самому вино не вадило.
У перервах між випивкою Комар танцював з дружиною
свого
нового менеджера не менше, ніж із Грейс. Борсаючись в обіймах
гладкого Гарріса, Грейс повторювала, що їй весело як ніколи, але
обличчя в неї було невеселе.
Вже кілька разів на тому тижні Комар тішив себе
надією, що
Грейс ось-ось заведе сварку. Та вона зірвалася аж у п'ятницю вве-
чері. Після ранкового виступу Комар з місіс Гарріс раптом зник-
ли, і коли він з'явився знову пізно ввечері, Грейс зразу накину-
лась на нього.
— Що це ти надумав, га? — почала вона.
— Не твоє діло! — відрубав Комар.
— Ні, моє, моє і Гаррісове. Краще покинь ці штучкії.
як не
хочеш, щоб я побалакала з тобою як слід.
— Послухай,— сказав Комар,— ти мене
в заставу взяла, чіі
що? Розмовляєш зі мною так. наче ми вже одружені.
— Ще не одружені, але будемо. І то завтра
ж.
— Авжеж,— мовив Комар,— завтра
ти одружишся зі мною
так само, як і післязавтра або через рік, та й узагалі воно тобі не
світить.
— Хто зна! — сказала Грейс.
— А тобі й справді не завадило б дещо знати.
— Що ти хочеш цим сказати?
— А те, що я вже давно одружений.
— Брешеш!
— Не віриш? Ну то ось тобі адреса, ігідії
познайомся з моєю
жінкою.
Комар надряпав на папірці адресу і простиг
її Грейс. Та
дивилася на неї невидющим поглядом.
— Ну от, бачиш,— сказав Комар,— я тебе не дурю.
Піди туди
і спитай місіс Келлі, а коли не знайдеш такої, то я одружуся
з тобою завтра вранці перед сніданком.
Грейс безтямно втупилася в папірець. Комарові здалося,
що
вона мовчить цілу вічність.
— Ти брехав мені весь цей час, — обізвалася
вона нарешті.
— А ти не питала мене, чи я одружешій. Та
й хіба тобі не
один біс? Ти ж одержала свою частку, чіі це так? І то добрячу.
Він рушив до дверей.
— Куди ти йдеш?
— Ми умовилися з Гаррісом та його жінкою.
— Я теж піду з тобою. Тепер ти мене не спекаєшся.
— Спекаюсь,— спокійно відповів Комар. — Завтра
я поїду,
а ти залишишся тут. А якщо розпускатимеш язика, я запроторю
тебе в лікарню, там тебе зразу втихомирять. Завтра вранці можеш
забирати свої манатки, одну сотню я вже тобі підкину. І щоб
я тебе більше не бачив. І сиди зараз тихо, а то мені доведеться
додати ще один нокаут до мого списку.
Вернувшись увечері, Грейс довідалася, що Комар і
Гаррісп
перебралися до іншого готелю. А наступного вечора, ко.ііі Комар
виїздив із Мільвокі, він знову залишився без менеджера, а містер
Гарріс — без дружини.
За три дні перед десятираупдовпм матчем між Майк.юм
Келлі
й молодим Мільтоном у Нью-Йорку редактор спортивного відділу
газети «Ньюс» доручив Джо Морганові написати про
чемпіона
статтю на дві-три тисячі слів для ілюстрованого недільного
випуску.
У п'ятницю Джо Морган завітав до Комара
в тренувальний
зал. Комар, сказали йому, бігає надворі, але його менеджер. Уол-
лі Адамс, був на місці, готовий постачити якнайширші відомості
про найславетнішого боксера нашого часу.
— Послухаєм, що у вас там
припасено, — сказан Джо. --
а потім я спробую щось із того зліпити.
Тоді Уоллі натис на всі педалі своєї фантазії.
— Справжнє дитя — ось він хто, дитина дитиною.
Зрозуміло?
Навіть не знає, що таке погані звички. Спиртного н рот не бере.
його, певне, занудило б від самого запаху инна. Чисте, розмірене
життя й допомогло йому добитися успіху. Зрозуміло? А що
вже
скромний та соромливий — иу чисто дівчина. Дихнути
боїться,
щоб комусь не завадити. Та пін швидше в тюрму сяде, ніж стане
говорити про себе. Тримати його в формі дуже легко — він ніколи
ЇЇ не втрачає. Одна тільки морок.) з ним — це примусити його
бити тих нікчем, з якими він сходиться на рингу. Так уже боїть-
ся когось покалічити. Тим-то йому й кортить помірятися
си-
лою з Мільтоном, що Мільтона, кажуть, сплоха не покладеш.
Може, цього разу Комарові вдасться показати себе хоч трохи. А
то
в останніх двох матчах він увесь час стримувався, такі слабенькі
в нього були супротивники,— боявся, іцоб котрогось не забитії на
смерть. Зрозуміло?
— Він жонатий? — запитав Джо.
— Аякже! Ви б послухали, як він вихваляється
своїми малю-
ками. Його родина поїхала на літо в Канаду, і Комар
просто
рветься туди. Жінка й дітлахи для нього дорожчі від усіх грошей
на світі. Зрозуміло?
— Скільки в нього дітей?
— Не знаю, здається, четверо чи п'ятеро. Всі
хлопці, і всі
як один — викапаний батько.
— А його батько живий?
— Ні, старий помер, коли Комар був іще зовсім малий.
Але
в нього є мати — чудова жінка — і молодший брат там, у Чікаго.
Він їх перших згадує після кожного матчу, їх і дружину з діт-
лахами. І ніколи не забуває після кожного бою послати старій
тисячу доларів.
— А як його брат? Теж буде боксером?
— Авжеж, і Комар каже, що в двадцять
років він уже стане
чемпіоном. У них у сім'ї геть-усі боксери, чесні, щиросерді люди.
Зрозуміло? Один тин у Мільвокі — я не хочу називати його ім'я —
хотів підкупити Комара, щоб той піддався йому, і Комар
так
йому всипав, що він того вечора не зміг вийти на ринг. Отакий
він є. Зрозуміло?
Джо Морган никав по залу, поки вернувся Комар
із своїми
тренерами.
— Це репортер із «Ньюс»,— сказав Уоллі Комарові.—
Я йому
розповів усю твою сімейну історію.
— Він сказав вам щось путяще? — спитав КЬмар.
— Атож, він у вас справжній історик.
— Ну, ну, нащо ж мене так обзивати,—
сказав усміхаючись
Уоллі.— Телефонуйте нам, коли чогось буде треба.
І добре
дивіться увечері в понеділок. Зрозуміло?
Статтю у недільному номері «Ньюс» прочитали
тисячі люби-
телів боксу. Вона була написана добре і з теплою симпатією до
боксера. І деякі дрібні неточності не викликали нарікань читачів,
хоч, крім Уоллі Адамса й самого Комара, їх помітили ще
троє
читачів. Ці троє були Греис, Томмі Гейлі і Джером Гарріс, однак
їхні зауваження не годилися для прес».
Ні місіс Келлі в Чікаго, ні місіс Келлі
в Мільйокі не знали,
що в Нью-Йорку є газета «Ньюс». А якби й знали про існування
«Ньюс»? і про те, що в цій газеті надруковано цілих дві колонки
про Комара, то все одно ані мати, ані дружина не змогли
б її
купити: недільний номер «Ньюс» коштуван десять центів.
Безперечно, Джо Морган навів біі у своїй статті
значно точ-
ніші факти, якби замість Уоллі Адамса проінтерв'ював Елен Кел-
лі, Конні Келлі, Емму Келлі, Лу Геріна, Грейс, Джсрома Гарріса,
Томмі Гейлі та двох-трьох барменів у Мільвокі.
Але редактор спортивного відділу ніколи не схвалив біі
статті,
написаної на такому матеріалі.
— Припустімо, що все це
правда,— сказав би він.— Але
кому б це сподобалось? Публіка не хоче. щоб про Келлі писали
щось погане. Він — чемпіон.