ЛЕГЕНДИ ПОЛІССЯ: ЖИВИЙ ВОГОНЬ
Один хлопець з нашого села ходив до дівчини в Шлапань. Дійшов до самої хати тої дівчини. Аж у дворі виходить з-за груші таке велике, кругле огниво. Він убік — і той вогонь убік, він у другий— і вогонь туди. Так до самого ранку протримав його, можна сказати, вже на порозі, а в хату не пустив.
Казали, він часто біля тої хати появлявся. І люди, які щось тямлять, казали тій дівчині: «Постели партовину білу перед порогом, як прийде, і поклади на ній червону крайку, матимеш купу золота й ходити перестане». Але вона не наважувалася вночі те зробити.
Батько тої дівчини вже навіть хлопців наймав,
щоб вийшли до нього з оружжям. Хлопці зібралися гуртом і перестріли його на мосту, звідки він виходив. Вони ружжя на нього наставили, а він каже:
«Поки я вас не чіпаю, то й ви мене не зачіпайте». Вони злякалися й пішли додому.
А як та дівчина виходила заміж, музик найняли з Хоцуня. Ідуть вони на Шлапань. Аж він на мосту переходить. Що вони тільки не робили: і молилися, і його хрестили, і дулі йому тикали, і просто так просили — не вступається.
Все. Бачать, що вже ніяк на весілля не попадуть. А то були батько з синами. Батько й каже: «Давайте, заграємо так, щоб у селі почули, щоб дати знати, чого нас нема».
Як заграли, то він постояв-постояв і десь пропав.
Довго його після того не бачили.