ЛЕГЕНДИ ПОЛІССЯ: МАЛЬКІВ ДУБ
Розказували, що перед Юр'єм тої ночі, то такі співи на тому дубі, що аж Потереби говорять.
А тут з нашого села служили хлопці в Ташкенті. Гапон, Якув, Ніжель старий, Михалко Курчик... їх навіть покоління вже нема нікого. Було їх там шість чоловік з Троянівки.
От вони' на Знайдибабу, тобто на масляний четвер пішли в місто. Ну, й каже, заходимо в корчму— сидить три баби. Миска вареників, сметана, бутель біля них стоїть.
— От,— кажуть,— і салдатіки зайшли до нас. Ходіте, ми вас вареничками почастуєм. Налили, каже, нам по чарці, ми випили.
— Їжте,— кажуть,— вареники. В армії вам ніхто вареників не варить.
От випили вони, закусили. А одна питає:
— Звідки ж ви будете, салдатікі?
— Ой, — каже, — бабо, здалека...
— А все-таки з якої губернії?
— З Волинської.
— А повіту якого?
— Луцького.
— А .волості?
— Городецької.
— Аз села ж якого?
— З Троянівки.
— А там Мальків дуб ще є чи нема вже?
— ?????
Ми, каже, й очі повирячали. Де в чорта Ташкент, а де Троянівка, а вона Малькова дуба питає! А друга до неї:
— А чого ти про того дуба питаєш?
— А ти,— каже,— що хіба вже забула, як ми тамка вінки перед Юрієм шили?
А то ж відьми були в тій корчмі. А вони на той дуб зліталися з усього світу. Кажуть, що було так його за ту ніч обберуть, що хоч би де листочка покинули.
Колись біля того дуба були потереби. То вже як свята весною підходять, то женуть бувало воли пасти і там ночують. Удень кожен пасе на своїй сіножаті, а на ніч зганяються на гальдотого місця, бо вовків стільки, каже, було, що в лісі вночі просто у вогонь тобі буде лізти, щоб задерти вола. То, кажуть, такі співи були на тому дубі! А на ранок стоїть дуб голий-голісінький — усе листя на вінки піде.