Ерскін Колдуелл
В СУБОТУ ПОПОЛУДНІ


Том Денні відсунув набік шмат м'яса й простягся на колоді.
Йому хотілось полежати на спині, спочити. Колода була в м'ясній
крамниці єдиним місцем, де можна лягти, а Том так уже звик —
час від часу відпочивати хвильку. Одну ногу можна було постави-
ти на край колоди, другу закинути на коліно та й полежати собі
вигідненько, підклавши під голову коров'яче стегно. М'ясо, тільки-
но принесене з льодовні, приємно холодило потилицю. Отож Том
так і вмостився. Він хотів перепочити й полежати вигідненько.
Черевики з ніг він струснув і міг ворушити пальцями.
Пахло в Томовій крамниці не дуже гарно. Було, хто вперше
зайде туди купити м'яса, неодмінно спитає його, що тут здохло.
І що рік, то сморід дужчав.
Том відкусив жувального тютюну й умостився на колоді
вигідніш.
Над ним гудів цілий рій мух — отих ледачих, кусючих, жирних,
лискучих мух, що жили в Томовій крамниці. На вхідних дверях
висіла завіска, щоб їх не пускати, але ті, котрі вже поласували
свіжою кров'ю на колоді, знали, що можна влетіти задніми двери-
ма, де ніякої завіски нема.
М'ясо від Тома їли всі, ще й нахвалювали. Другої м'ясної
крамниці в містечку не було. Входите до нього й кажете: «Здоров,
Томе. Ну, як воно?» — «Та в мене все гаразд, а стару мою знов
лихоманка трусить». А коли Том скінчить розповідати, як то воно
буває, коли трусить лихоманка, ви просите: «Мені фунт свинини
на котлети, Томе». І Том відказує: «Ось зараз і відріжу». Постоїте
трохи, почекаєте, а Том двічі-тричі діловито переверне на колоді
четвертину яловичини та й відрубає для вас фунт свинини. Коли
вам треба телятини — Томові однаково. Він так само кілька разів
перекине яловичину, вдаючи дуже заклопотаного, і дасть вам
телятини. Він уміє догодити кожному. Спитайте в Тома якого
завгодно м'яса — воно якраз лежить у нього на колоді, дожидає,
щоб відрізали й зважили.
Том змахнув з обличчя мух і задрімав. Був полудень. Фермери
ще не з'їжджалися до міста. Вони саме сіяли, і кожне працювало
до дванадцятої години за сонцем, що на півгодини відставало від
залізничного часу. І в цю пору навряд чи хто прийде до міста —
навіть у суботу. Городяни, хто хотів купити в Тома м'яса на
суботній обід, уже купили, а на неділю запасатися м'ясом було

ще рано. На неділю найкраще купувати м'ясо в суботу ввечері, по
десятій годині. Тоді можна принести його додому і не турбуватися,
що воно засмердиться до завтра, — якщо тільки надворі не дуже
жарко.
Мухи дзижчали й сідали Томові на ніс і на губи, а Том змаху-
вав їх рукою й намагався заснути на колоді, з холодненьким
коров'ячим стегном під головою. Але слина від тютюнової жуйки
все затікала я горлянку, й доводилось раз по раз спльовувати її.
В кутку, за вітриною, де лежали виставлені печінка й мозок, стояв
ящик з-під сигар, до половини насипаний тирсою, та з колоди,
лежачи горілиць, туди не доплюнеш. І слина ляпала на підлогу
посередині між колодою й сигарним ящиком. А ті бризки, що
падали на стегно, — то пусте: адже більшість людей миють м'ясо,
перше ніж зварити його й з'їсти, отож воно все й змиється.
Але ж клятущі мухи! Вони дзижчали й жалились настирно,
а що буває настирніше від ледачої, вгодованої різницької мухи
в літню пору? Том зганяв їх з обличчя й випльовував з рота, як
лишень міг, аби тільки не дуже рухатись. Та згодом перестав.
Він дрімав уже довгенько, як раптом задніми дверима вскочив
Джім Бакстер, прибігши з перукарні на розі. Джім був Томів
компаньйон і часом у завізні дні приходив допомагати. Високий
і огрядний чолов'яга, майже вдвічі важчий за Тома, він весь час
ходив у чорному ширококрисому капелюсі й синій сорочці з засу-
каними вище ліктів рукавами. У нього було велике округле чере-
во, з якого весь час осувалися штани. Йдучи, він часто підсмику-
вав їх, натягуючи аж поверх черева. А штани знов осувалися
вниз, поки починало здаватися, що ось-ось вони спадуть зовсім
і спутають його. Джім нізащо не хотів носити підтяжок. Із поясом
чоловік має спортивніший вигляд.
Том ще дрімав, коли Джім ускочив задніми дверима й схопив
його за плечі. Добра жменя мух теж спала на Томових губах.
Джім змахнув ту мушву геть.
— Агов, Томе, Томе! — гукнув він засапано. — Прокинься,
Томе! Прокинься хутчіше!
Том сплигнув з колоди й устромив ноги в черевики. Звиклий,
що люди заходять і будять його, щоб купити на четвертак вирізки
чи на четвертак порібрини, він подумав, що це якийсь покупець.
Тернув рукою по губах, що свербіли від мушиних укусів.
— Якого біса! — буркнув він, побачивши, що над ним стоїть
Джім. — Чого тобі?
— Ходімо, Томе! Бери рушницю. Негритоса впораємо над
річкою.
— Господи! — вигукнув Том, ураз прочумавшись. Учепився
Джімові в плече й почав допитуватись: — Правда? Негритоса впо-
рати хочете? Не бре'?
— Авжеж правда, Томе! Знаєш отого недопеченого негритоса.
що колись на залізниці робив? От його ми й упораємо! Щоб я так
жив, упораємо, тхора жовтопикого. Він щось там ляпнув старшій

дівчині Фреда Джексона на дорозі, з годину тому. Фред нам усім
розказав у перукарні. Ходімо, Томе. Поквапмося. Гадаю, його
хутенько злапають.
Том позав'язував шнурки на черевиках і побіг через вулицю
за Джімом. Під пахвою в нього був дробовик, а Джім висмикнув
з колоди здоровезного різницького ножа. Впорають вони того
проклятущого негритоса, бодай він у пеклі горів, жовтошкурий!
Том упхався в автомашину ще з кількома чоловіками. Джім
скочив на підніжку другої машини, що саме рушала. До річки
вже котило тридцять чи сорок машин, а ладналися ще й ще.
Над річкою вже вибрали місце. Там у лісі недалеко від дороги
була галявина — досить простора, щоб зробити таке діло. Поряд —
удосталь сушняку, а посеред галявини підходяща акація. Автома-
шини спинялись, люди квапливо вискакували з них. Кілька душ
подались по Вілла Максі. Вілл був «недопечений негритос». Його,
певне, застануть удома — сіятиме бавовник. Бавовна у Вілла
вдавалась добра. Він зразу виполював бур'ян, тоді робив борозни.
Ніхто, крім нього, не виполював бур'яну на бавовнищах. Але Вілл
був дуже тямущий негр. І кукурудза в нього родила ого як. Він
завжди виполював бур'ян, перше ніж її посадити. Одначе ніхто
не любив Вілла. Надто великий прибуток мав він із того, що випо-
лював землю під бавовник і кукурудзу. Він заробляв на цьому
більше грошей, ніж Том із Джімом наторговували в своїй крам-
ниці.
Доктор Кромер прислав з аптеки хлопця з шістьма ящиками
кока-коли й брилою льоду в балії. Туди налили брудної води
з річки й поставили три ящики. Коли їх вип'ють, хлопець поста-
вить у балію решту три, щоб остудити. Адже холодненьке знаєте
як п'ється!
Том відійшов у ліс із Джімом та Г'юбертом Уолсом — хиль-
нути віскі. Г'юберт скрізь, куди не піде, носив із собою глек
кукурудзяного. Він гнав його сам і непогано заробляв, продаючи
в управі та в перукарні. Ні в кого в окрузі не виходило таке добре
віскі, як у Г'юберта.
Аж ось на шляху вигулькнув Вілл Максі. Він біг щодуху, а за
ним гналося з десяток чоловіків, штрикаючи його дрючками.
Вілл був уже немолодий. Він мав дружину й трьох дорослих
дочок — усі три заміжні, влаштовані. Він був дуже порядний
негр, тихий, сумирний; зустрівши білого — вступався з дороги,
і взагалі поводився чемно. Та ніхто його не любив. Забагато він
мав грошей із того, що виполював бур'ян перше ніж посіяти
бавовник.
Вілл біг шляхом, але чоловіки, що гналися за ним, завернули
його на галявину. Там усе було готове. І велика купа сушняку,
і ланцюги-посторонки на шию та на ноги. Не зірветься. Були й
дві-три бляшанки бензину.
Хлопець доктора Кромера хіба ж так торгував кока-колою.
В балії зосталось яких п'ять чи шість пляшок із перших трьох

ящиків. Він уже збирався ставити туди решту три, щоб шппучка
як слід нахолола. Кому ж не хочеться час від часу випити холод-
ненького!
Мабуть, Кромерів хлопець випродасть усе й поїде до міста
ще по кілька ящиків. А втім, юрба зійшлась не така вже й вели-
ка. Просто була спека, і люди багато пили. їх тут зібралося душ
півтораста-двісті. Звістка не встигла облетіти всіх. Том би теж
усе проґавив, якби не прибіг Джім та не збудив його.
Вілл Максі не пив кока-коли. Він не витрачав своїх грошей.
на такі дурниці.'Оце й була його хиба. Він був занадто порядний,
як на негра. Не пив кукурудзяного віскі й не гнав його, не носив
з собою ножа чи бритви, скидав капелюха, коли побачить білого
чоловіка, і жив тільки з власною дружиною. Та вже він їм попав-
ся! Бодай би його руда шкура в пеклі горіла! Тут він уже не
виполюватиме бавовнища перед засівом. Його прив'язали до акації
серед галявини двома ланцюгами: одним за шию, другим під
коліньми. Авжеж, тепер він попався, жовтошкірий тхір! Уже він
не виполюватиме свого бавовнища перед засівом!
Томові було гарно-гарно на серці. Г'юберт налив йому в лісі
ще одну. Молодчага цей Г'юберт! Добряче віскі жене. Том любив
його за це. А ще Г'юберт щосуботи ввечері купляв у нього чима-
лий шмат м'яса дружині на неділю. Доброго м'яса. Том йому
відріже, Г'юберт бере й несе додому — гостинця дружині.
А Вілл Максі випускав дух у стовпі диму. Коли він був майже
готовий, йому піддали ще й свинцю. Том трохи відступив, при-
цілився в негра й почав палити так швидко, як лишень устигав
перезаряджати. Рушниці там були душ у сорока, і вони всі так
нашпигували Вілла свинцем, що тіло геть обвисло на ланцюгу,
обкрученому круг шиї.
Кромерів хлопець розпродав усю кока-колу, й лід у балії
зовсім розтанув. Ото зрадіє доктор, коли хлопець принесе виторг!
Шість повних ящиків, по десять центів за пляшку. Якби привезти
ще ящик або два, то й ті б розійшлися. В таку спекоту — що
е краще від холодненької кока-коли!
Трохи перегодя трупа підтягли вище й прив'язали до гілля-
ки — хай висить. Але Том із Джімом того не діждались, вони
вернулися до містечка першою машиною, в яку зуміли впхатись.
Вони дуже поспішали, бо згаяли тут кілька годин і було вже
перед четвертою. А в суботу по обіді завжди сходиться з околиці
повно людей купити м'яса на неділю, поки його ще не перебрали
приїжджі фермери. Отож Томові й Джімові треба було квапитись
додому, відчиняти крамницю й різати м'ясо на колоді та рубати
сікачем кістки. Всю різницьку роботу справляв Том. Він заб'є
корову, оббілує її, розрубає тушу. Тоді везе м'ясо до крамниці
й вішає на гаки в льодовні. А коли хто прийде купити м'яса, знімає
четвертину туші з гака, кидає на колоду й відрізує, скільки зажа-
даєте. Лишень скажіть Томові, якого м'яса вам треба, — і він вам
його дасть, хай хоч що ви попросите.

А тоді ви переходите до прилавка й платите Джімові гроші.
Джім у них за касира. Він і розмовляє з покупцями. А Том ріже
та важить. Джімове кругле черево не дає йому поратись біля
колоди. Як, бува, й захоче відрізати вам шмат філею, то черево
заважає, отож це робить Том, а Джім бере гроші й кладе їх
у шухляду під прилавком.
Том і Джім якраз устигли додому. На вулиці перед крамницею
вже зібралась ціла юрба тих, що прийшли по м'ясо. Заходите до
крамниці й кажете: «Здоров, Томе. Мені два з половиною фунти
свинини на котлети». І Том відказує: «Здоров. Зараз відріжу».
І поки Том відбатовує для вас м'ясо від огузка, ви питаєте його,
як справи.
— Та в мене все гаразд, — відказує він, — а от мою стару
знов лихоманка трусить.
Зважить вам на котлети, загорне в папір, а ви тоді переходите
до Джіма й платите. Джім у них за касира. Надто велике в нього
черево, щоб поратись біля колоди. Там порядкує Том, а Джім
одержує гроші й кладе в шухляду під прилавком.