Ленгстон Х'юз
СТАТУСИ Й СТАТУЇ
— Того тижня, коли ховали Малькольма
N., у Гарлемі було
стільки полісменів, наче якийсь їхній з'їзд зібрався. А на півдні
в Алабамі, у Селмі, тоді поліція мала стільки роботи — арешто-
вувати негрів, що доводилося спішно приводити до присяги нових
полісменів, набраних із ку-клукс-клану,— сказав Простак.— Пев-
не, нью-йоркському муніципалітету це діло обійшлося в півміль-
йона доларів — держати всю оту поліцію в Гарлемі цілий тиждень,
та ще й доплачувати за понаднормові години. А штат Алабама
трохи не збанкрутував, годуючи в тюрмі заарештованих негрів.
Мені здається, білим було б дешевше просто заходитись та й дати
неграм усе, чого ті хочуть, і не витрачати більше таких грошей
на поліцію, та в'язниці, та суди, та на отих старих суддів, що
все
видають постанови, а на них ніхто й не зважає. Скільки ж воно
все коштує!
— Авжеж,— погодився я.
— А втім, усі гроші й так у білих,— міркував
далі Простав—-
отож їм і не шкода втрачатися. Всіх однаково не
витратять.
А негрові хтозна-як важко збитись на три-чотири сотні. Чорно-
шкірий навряд чи спроможеться роздобути стільки грошей,
щоб
перебратись із Брукліна до Бронкса, вже не кажучи про доплату
за зупинку в Гарлемі. Ми — нужденний народ. Ось
чому я й
хотів би стягти заборговане моїм предкам за всю ту роботу, що
вони зробили в цій країні за часів рабства!
— Статус обмежень установлено вже давно,—
озвався я.
— Може, через це динамітники й хочуть ту статую
підірва-
ти,— зауважив Простак.
— Та я не про статую Свободи. Я говорю про статус
обмежень.
— Ото й усе, що нам дали,— відказав
Простак,— бо статуя
Свободи весь час стоїть спиною до Гарлема.
— Вона завжди дивилась у море,— пояснив
я,— в той бік,
звідки прийшли білі американці. А ви, африканці, прибули пів-
денними шляхами, вас висаджували здебільшого
у Вірджінії
й Каролінах тощо — задовго до того, як Свобода запалила свій
смолоскип.
— Еге, тоді горіли тільки смолоскипи ку-клукс-клану,—
пого-
дився Простак.— Ти знаєш, я, відколи живу в Гарлемі, ще
не
бачив тієї Свободи в обличчя, але на поштових картках вона
гарна. І я сподіваюся, що її не підірвуть перше, ніж я побачу
її в вічі. Як ти гадаєш: звідки люди беруть усі оті бомби
та дина-
міт, щоб підстроювати вибухи, коли тепер навіть хлопчисько
петарди не може купити для забавки в день Четвертого липня?
Петарди, бач, заборонені. А брусок динаміту, бомбочку, гвинтівку,
пістолет будь-хто може дістати, коли захоче зробити якесь паскуд-
ство. А таким мирним людям, як я, краще не попадатись
полі-
ції в руки з будь-якою зброєю, хай навіть для самозахисту в ліфті.
Що я можу мати при собі, щоб оборонитись
від наркомана,
коли тому треба тридцять доларів на укол? Правда, наркоман
тільки гляне на мене — й зразу побачить, що грошей
у мене
нема. Але ж як йому припече, то він ладен у старця торбу
від-
няти. Нехай би місто врядило наркоманський
фонд для тих
бідолах і платило за їхні уколи, то вони б і не мусили грабувати
старих жінок і таксистів. Адже колись були пункти
роздачі
юшки — під час великої кризи,— то хай тепер будуть пункти
без-
коштовних уколів.
— А в Англії, власне, так і роблять, як ти
кажеш. Там у них
є пункти, де наркоман може «заправитись». А в Нью-Йорку таке
вибило б грунт із-під ніг у спекулянтів героїном — і дрібних,
і великих, що загрібають на цьому мільйони. І злочинів би напо-
ловину поменшало.
— Згоден,— сказав Простак,— бо тоді наркомани не
мусили б
грабувати мене, щоб платити отим спекулянтам. Тож нехай муні-
ципалітет не витрачає стільки грошей, щоб держати в шорах
сумирних негрів, а трусне гаманцем і
вгамує наркоманів.
Я гадаю, такому наркоманові й тяжче вдарити та пограбувати
стару жінку в Квінсі, ніж негрові зняти колотнечу в Гарлемі.
Ті,
що встряють у колотнечу, здебільшого здорові лобурі й самі добрі
забіяки, тож якось можуть постояти за себе. А вісімдесятирічна
жінка не може. Або як чоловіка чи жінку заскочать у ліфті сам-
на-сам, хай бог милує! Оці ліфти без ліфтерів наче й придумано
для грабунків. А в Гарлемі у більшості ліфтів зроду не було
ліфтера. Наркомани просто вподобали ліфти у нашому будинку.
Коли на третьому поверсі до ліфта ввійде знавіснілий наркоман,
що ти можеш зробити? Або уяви, що ти таксист, сам за кермом,
і околиця безлюдна, а позаду сидять хлопці й аж трусяться, щоб
добути на укол! Тож нехай краще міська влада запише в новий
бюджет пункти безкоштовних уколів.
— Піди скажи це в муніципалітеті, то з тебе
посміються.
— А може, новий мер і не посміється,— відказав
Простак.—
То жіночка і з себе непогана, й тямуща.
— Еге, місіс Мотлі вродлива жінка,— погодився я.
— Мені вона схожа на статую Свободи,— сказав
Простак.—
І спиною вона до Гарлема не повернеться, бо сама там
жила
й знає, про що я говорю. Вона знає, що в нас мільйон фараонів
і півмільйона наркоманів і що нам треба безкоштовних уколів.
— Щодо мільйона й півмільйона ти загнув,—
усміхнувся я.—
І переплутав усі проблеми.
— То проблеми мене заплутали,—
відказав Простак.— Але я
сподіваюся, що та'гарненька місіс Мотлі живе не в такому будин-
ку, де ліфт без ліфтера. А як у такому, то хай би міська влада
зняла з поста котрогось гарлемського фараона, що стовбичить
там на розі, й приставила до неї, щоб охороняв її ввечері, коли
вона йтиме з муніципалітету додому. Бо в нас он скільки нарко-
манів чатує коло ліфтів без ліфтера, аби добути тридцять
дола-
рів на укол, а я не хочу, щоб із моєю статуєю Свободи щось
сталося.
— Ти маєш на увазі Констанцію Бейкер-Мотлі?
— Авжеж,— відповів Простак.