Велика Магеланова Хмара

ЛЕГЕНДИ ПОЛІССЯ: ЩО НА РОДУ НАПИСАНО



Ішов колись Ісус з учениками своїми Петром і Павлом і вельми втомилися. Ученики кажуть:

«Господи, оддохнімо, бо вже не здужаємо, йти». А він одказує: «Не можна нам зараз одпочивати. Треба йти на хутір, там жінка не може розродитися, треба їй помогти. Живе сама в хаті, може і вмерти».

Зайшли до хати, стали проситися на ніч. Вона їм і каже: «Ночуйте, я не проти. Тільки як вже ви будете спати, коли я кричу?». А вони їй: «То ми підемо в клуню, будемо там ночувати».

«Ідіте».

Ішов солдат з війська. Бачить— світло в хаті горить. Зайшов і собі до теї хати. Став проситися на ніч. «Іди,— каже жінка,— в клуню, там якісь троє вже ночують».

Солдат боїться, бо їх троє, а він один. Зайшов нищечком, сів. причаївся в кутку і слухає, що там ті троє говорять.

А Господь розложив книгу і дивиться. Каже:

«Іди, Петре, подивись, що з жінкою».

Пішов Петро.

Приходить: «Господи, розлучай, бо вельми мучиться».

Господь подивився у книгу й каже: «Зараз не можна розлучати, бо родиться вбивця».

Через деякий час посилає ще Павла: «Іди, Павле, ще ти подивись». Прибігає Павло: «Господи, розлучай, бо страшно мучиться». Господь знов у книгу дивиться. «Ні,— каже,— не можна, бо буде великим злодієм. Вона вдова, то матиме з ним велике горе. Іди ще ти, Петре».

Приходить Петро: «Господи, розлучай, бо вже при смерти». «Ну, що ж,— каже Господь,— важко, але приходиться. Ідіте розлучіте. Хороший буде хлопець, і рости буде добре, й люди матера за нього шануватимуть, але як буде женитись, то на весіллі у свому таки колодязи і втопиться».

Петро і Павло розлучили, поблагословили те дитя, вийшли на шлях і подалися далі. А солдат узяв і все, що чув теї ночі записав. Так само пішов, поздоровив те дитя, збирається йти. А жінка каже: «Ви занесіте мені сю дитину охрестіте».

Солдат охрестив, приніс і знов збирається в дорогу. А вдова каже: «Зоставте хоч адрес, щоб син знав, де батька хрещеного шукати, як прийдеться кликати на весілля. Солдат записав, жінка сховала за образ і той пішов собі далі.

От той син росте хороший і хазяйновитий. Прийшла пора женитися. От строяться вони на весілля. Мати й каже: «Синочку, возьми за образами адрес, їдь, поклич батька хрещеного на весілля».

Поїхав той син. Знайшов, попросив хороше. Приїжджають удвох. Вже разом строяться.

От і весілля. Прийшли з вінчання. Мати радіє, а хрещоний смутний, як стіна, ходить. Поки гості в хаті сиділи, він тим часом пішов до колодязя й позабивав його зверху дошками. Мати побачила. «Нащо ви, куме,— каже, — таке зробили? А як люди води захочуть». «Нічого, каже,— як захочуть, то і в хаті нап'ються. То я, щоб, крий Боже, нихто в колодяз не впав».

А молодий так само світом нудить. Батько що не гляне на нього, то сльози накотяться. А мати нічого не знає й не бачить.

Коли ж то вийшов той молодий до колодяза, .ііг на ті дошки, що зверху забиті й лежить. Молода до нього — а він неживий...

Мати в крик, молода собі, люди плачуть. А батько хрещоний, що ночував тої ночі, як він уродився, виймає те письмо, що тоді списав, і каже: «Не плачте, кумо. І ви, люди, не плачте. Знаєте, хто тої ночі, як він родився ночував у сій хаті? Сам Господь з учениками Петром і Павлом. Якби він був родився хоч трохи раній, вже б ви з ним нагорювалися. Але Господь пошкодував вас, кумо, і вибрав долю найлегшу, яка в гой день судилася».

І розказав усе, як було.

Велика Магеланова Хмара