Велика Магеланова Хмара

100 волинських бувальщин
До дільничного міліціонера приміського села прибігає хлопчина:

- Там, край шляху, якийсь чоловік п'яний лежить.

- А звідки ти взяв, що він п'яний? - питає дільничний.

- Перегаром тхне-

- А яким саме? Якщо самогонним - то наш, сільський, якщо ж горілчаним - з міста.

- Ні тим, ні тим... Коньяком, здається.

- Ну то хай собі лежить. Це голова „сільпо" з сусідньої Милушівки.


Секретар обкому партії І. І. Профатілов міг інколи відпустити грубий жарт. Якось телефонує він до дружини одного секретаря райкому партії:

- Завтра приїду в район. Ночуватиму у вас дома (тоді, у сорокові роки, ще не було в райцентрах готелів). Так ото ти, Маріє, навари мені на вечерю вареників, та таких великих, як твоя сідниця.


З приходом М. П. Коржа на посаду першого секретаря обкому партії почалося своєрідне окультурення Волині - вздовж асфальтових
магістралей з'явилися голубі дерев'яні штахетники з білими ромбами, які одразу ж стали називати „коржами". Традицію зведення цих парканів продовжив Л. І. Палажченко. Якось він вирішив побувати в одному із сіл, розташованому на ковельській трасі. Місцевий актив кинув всі сили на благоустрій придорожніх садиб... Аж тут з'являється білосніжна „Волга" і зупиняється біля гурту жінок, які фарбують огорожу.

- Чим викликаний трудовий ентузіазм? -запитує Л. І. Палажченко.

- Якась Палажка має приїхати, - відповідає котрась, - так от „коржі" печемо.


Лежить п'яний циган на центральній вулиці обласного центру і стогне.

- Що трапилося?- нахиляється до нього перехожий.

- О, добряк знайшовся. Знаю, як ви циган любите... От ти любиш циган?

- Люблю.

- Ну то поцілуй мене.


За пазухою - гроші, в руці - легенька корзина з газетою... Ходить жінка по ринку, прицінюється. Коли глядь у корзину - гаманця хтось підкинув. Аби не повважали за злодія, прикрила його газетою і поспішила до виходу. Зупинилася біля смітника, щоб викинути чужий порожній гаманець, підняла газету і... Нічого не поробиш, „варшавський" ринок тим і знаменитий.

- Як життя?

- Собаче. Жінка цілий день кормить, а на ніч з хати випускає.

- У вашому селі коноплі сіють? - питають два незнайомі хлопці у баби Ганни.

- Ні, не сіють.

- А жаль...

-І мені жаль, - примружує очі баба Ганна, -а то були б добрі мотузки, аби всіх вас, наркоманів, перевішати.


- Миколо, як ти думаєш, хто після комуністів прийде до влади

- Та, мабуть, республіканці.

- А чому саме вони?

- Бо дуже файні хлопці.


- Де ти був? - питає жінка чоловіка, який пізно повернувся додому.

- Як і здогадуєшся - в однієї молодиці.

- Я тебе серйозно питаю: де ти був?!


- Ти любиш мене, Миколо?

- Люблю.

- Одружишся?

-Ні!

-Ну то злазь.


У застійних роках на виїзді з Луцька в бік Ковеля пост ДАІ обладнали спеціальним шлагбаумом, якому довелося поклонятися практично кожному водію, особливо після робочого дня.

Така облога міста не сподобалася одному високопоставленому київському чиновнику, який проїжджав мимо, і він наказав негайне ліквідувати пост. Що й було зроблено: шлагбаум прибрали, працівників ДАІ перекинули на іншу ділянку шляху.

Наступного дня на приміщенні поста якийсь придурок написав: „Забрали собак -заберіть і буду .


Перший секретар обкому Компартії України Л. І. Павленко дзвонить ввечері зі свого двокімнатного „гуртожитку" в першу прийомну обкому партії.

- Викличте негайно аварійну - мене затоплюють! Хто біля телефону

Черговий назвав своє прізвище.

- А ви де працюєте?

- В обкомі партії.


Дзвонить москвич до родичів у Луцьк і просить:

- Привезіть нам лампочок, як будете їхати...

- А скільки? - питають з Луцька.

- Щоб на 500 днів хватило.


Чоловік з жінкою сіли у поїзд і стали збиратися на відпочинок. Чоловік роззувся і вийшов з купе босяком.

- Іване, тапочки ж взуй, - кричить жінка.

- Де їх візьму? - сердиться той. - Давно вже стерлися.

- То хоч шкарпетки одягни.

- Шкарпетки?! Ти що, здуріла...


За часів Хрущова швидкими темпами йшло впровадження механізації в сільське господарство, інколи доходило до абсурду.

В одному селі Луцького оаиону весною підсівали вимоклу озимину. Раптом на полі з'явився голова колгоспу.

- Ви що робите?! - став кричати він на колгоспників. - Хіба не знаєте, що заборонено сіяти вручну?


Два парубки, яким хочеться похмелитися, питають діда Гриця;

- Діду, а у вас горілка є?

- Є. Але тільки землянична.

- Землянична? А яка це?

- Із землі викопана.


У застійні часи на Волині досить часто бували високі гості.

Того разу в область на нараду по лінії Ради Економічної Взаємодопомоги прибув голова Держкомітету СРСР по лісу О. Г. Звєрєв. Як і належить, зустріли його на кордоні з Рівненщиною і рушили автомашинами на Луцьк. Проїжджаючи повз село Звірів, один з обласних керівників зауважив:

- А оце, Олексію Іллічу, ми село на вашу часть перейменували...

- Товариші, товариші, не треба цього робити! - зніяковіло почав благати Звєрєв, знаючи, що в ці „застільні" часи все можливе.


На початку 50-х років в Оваднівському райкомі комсомолу, крім першого секретаря-мужчини, працювали одні дівчата. Транспортом слугувала одна-єдина кінська сила, що ледве волочила ноги.

Розглянули дану ситуацію на бюро і постановили: „У зв'язку з тим, що наявний кінь не задовольняє працівників райкому, просимо обком комсомолу виділити кошти на придбання жеребця".

Поїхав один начальник, новачок у мисливській справі, з друзями на полювання. Заночувати вирішили у будиночку над лісовим озером. Сіли на моріжку, вечеряють. Жаби в очереті квакають.

- Завтра будуть качки, - поважно каже начальник. -Чуєте, як крячуть.

Питає професор студента:

- Назвіть формулу спирту.

- 0307.

- Що? Розшифруйте.

- О другій відчиняється, а сьомій зачиняється.


Партійний працівник звертається на вулиці до свого знайомого - керівника торговельної організації:

- Хто-хто, а ти вже міг би мені допомогти шкарпетками.

Той присідає на лавку, роззувається, скидає шкарпетку з однієї ноги і подає її партійному працівнику:

- Оце все, що я сьогодні можу.


Парубок Степан завітав до хати однієї молодиці, до якої був небайдужий і застав її у ліжку.

Постояв у дверях, пом'явся, а потім каже:

- Я бачу ви одні.

- От добре, Степане, що ти вмієш рахувати. Ходи-но сюди.


Лікар ралить пацієнту:

- Для поліпшення пам'яті ви записуйте на папірці, що треба зробити.

- Та я записую.

-І що?

- Та забуваю прочитати.


Через рік після смерті дружини парторг одного колгоспу на Ковельщині вирішив одружитися з своєю односельчанкою, до якої останнім часом підходжував. Став активно готуватися до весілля: зробив відповідні покупки, батько вигнав „селянської".

Але чорна кішка пробігла між нареченими. і молода настукала у сільраду про самогонку Це одразу ж стало відомо парторгу. Хутеньке перелив спиртову рідину у каністри, які зако пав за хлівом. А бутлі заповнив водою. Під вечір прийшли перевіряючі (треба ж реагувати на скаргу) і знайшли за запічком „самогонку".

- А це що

- Вода.

- Яка вода? Ану наливай. Парторг налив кварту одному пеоевіряю-чому, другому...

- Слухай, а навіщо ти воду тримаєш у бутлях? - питає голова сільради.

- Знаєте, як ото жінка померла і її помили, то тітка казала, що треба ту воду рік тримати...


Колишній завідуючий відділом по розподілу житла міськвиконкому приходить влаштовуватися на роботу в одну з організацій міста.

- Сідайте, будь ласка, - кажуть йому.

- Спасибі, я.своє вже відсидів.


В один із сільських магазинів завезли бюстгалтери, розподіляти які став сам голова сільради. Але оскільки всі атрибути жіночого туалету виявилися одного розміру, то наступного дня в кабінет голови увірвався гурт розгніваних жінок.

- Хіба то влада? - обурювалися молодиці. -І ліфчик бабі не може приміряти.


Кореспондент обласної газети бере інтерв ю у доярки:

- Скажіть, а із села ви хоч виїжджаєте?

- Так. У Луцьк недавно їздила.

-І що?

- Накупляла всього.

- А які подальші плани?

- Ще кудись поїхати.


На початку 70-х років на Волині розгорнулася кампанія за визволення генерального секретаря комуністичної партії Чілі Луїса Корвалана із катівень піночетівської хунти.

На зборах колгоспників у Ковельському районі виступає доярка:

- Я, правда, не знаю, хто така Хунта, але якщо вона не звільнить Луїса Карнавала, то завтра корів не доїтиму.


У закутку заводського цеху робітники організували випивку.

- За Радянську владу, - проголосив тост бригадир. Всі погодилися.

Другий і третій келихи бригадир знову запропонував підняти за Радянську владу.

- Чого вона тобі так сподобалася? - урвався терпець на четвертому тості...

- А яка б ще влада дозволила пити у робочий час?.. 


У міськвиконком дзвонять з друкарні і просять організувати у їхньому колективі передсвяткову торгівлю.

- Обслуговуємо лише важливі народногосподарські об'єкти, - сухо відрізав високопоставлений працівник.

- А ми що, неважливі? Ось застрайкуємо, і жодна газета не вийде, - обурилися працівники друкарні.

- Ну то й що, - спокійно відповів радянський чиновник. - Менше брехні буде...


Це було в 50-х роках. У колгосп на роботу прибув агроном - випускник сільськогосподарського технікуму. Наступного ранку поїхав у поле, де йшла посівна. Бачить - сівалка стоїть, коні випряжені і пасуться, а колгоспники в карти грають.

- Чому не сієте? - запитує новоспечений агроном.

- Штильвагу забули, - відповіли.

- Ви сійте спочатку овес, а штильвагу потім посієте.

До обласного начальника прийшов влаштовуватися водієм хлопчина з приміського села.

- Значить, у селі живеш? - запитав начальник.

- Так. З батьками разом.

- Город маєте?

- Маємо, 50 соток.

- Ого. Очевидно, свині, птицю тримаєте?

- Тримаємо.

-І корова є?

- А масло, сир робите?

- Робимо.

- Пиши заяву.

До відомого не тільки у Луцькому районі голови колгоспу зайшла бабуся.

- Випишіть для мого бичка трохи соломи, -попросила.

- А може, твій бичок ще щось хоче? — запитав сердито голова.

- Випишіть ще щось. Може, їсти буде, -знайшлася бабуся.


Керівник однієї солідної установи повернувся з круїзу. На нараді ділиться враженнями.

- Оце в музеї бачив буцу золота, ну, як ото голова Філона, — і погладив голову завідуючого відділом цієї ж установи, який сидів поруч.


Після 17 вересня 1939 року в одну з частин, розташованих на Волині, прибула група новобранців, серед яких були Крицький і Пан-крицький. Командир загону вишикував всіх для знайомства. Першим у шерензі стояв Панкрицький.

- Рядовий Панкрицький, - завзято козирнув солдат.

Товариш, - підправив його командиру -панів уже немає. Говоріть просто - Крицький, - і підійшов до слідуючого.

- Рядовий Крицький, - взяв під козирок інший солдат.

- Ось тепер правильно, - поважно сказав командир і пішов далі з гордо піднятою головою.


Першому, секретарю обкому Компартії України Л. І. Павленку ветерани поскаржилися на другого секретаря міськкому партії, який відав ідеологічними питаннями: пихатий, використовує службове становище у корисливих цілях.

Л. І. Павленко одразу викликав до кабінету секретаря обкому по пропаганді і роз'яснив йому суть справи.

- Та я тому дурневі вже не раз говорив! -став виправдовуватися ідеологічний секретар.

- Так навіщо ви себе дурнями оточили?! -скипів перший.


Після війни обком партії мав своє підсобне господарство, яке забезпечувало дармовою свининою секретарів і наближених до них. Якось завідуючий фінансово-господарським відділом Сенчилов завіз свинячу тушу другому секретарю обкому Павленку, зоставивши голову собі на холодець.

Наступного дня другий секретар скаржився першому на нечесність завфіна і вимагав „поставити його на місце".


У відділі кадрів одного з луцьких підприємств питають молодого чоловіка, який прийшов влаштовуватися на роботу:

- Де ви працювали?

- На комсомольській роботі.

- Значить, ніде. А що закінчували?

- Вищу партійну школу.

- О, то ви ще й без освіти.


У тісному колі високопоставлених осіб за хмільним столом йде мова про перелюбство. Згадали про ще вищого керівника:

- Кажуть, що Іван Іванович теж чужих дівчат любить.

- Брехня! - одказує хтось. - У нього і своїх вистачає.


День ударної праці - комуністичний суботник у застійні часи відзначався шумною пропагандистською кампанією. Газети виходили із закличними лозунгами, радіо передавало бадьорі мелодії.

І цього разу все було як завжди. Тільки обласне радіо розпочало музичну програму піснею „А я лягу, прилягу...".

Наступного дня керівництво радіокомітету давало пояснення обкому партії


При Брежнєві зв'язківці області чекали кожен партійний з'їзд як стихійного лиха. У перший же день його роботи з Москви йшла лавина посилок. І не дай Бог якусь затримати у дорозі, а то й загубити! За наказом міністра зв'язку СРСР проходження кожної посилки фіксувалося у пунктах „пересадок". Вручалися вони адресатам за місцем проживання особисто керівниками районного вузла з подальшим повідомленням Москві про успішну доставку.

І тільки при Горбачові під час роботи ХХУ11 з'їзду КПРС зв'язківці області зітхнули з полегшенням. У прямому розумінні цього слова.


- Куди діваються старі коні?

- Бідний купує.

- А куди діваються старі автомобілі?

- Дурень купує.


Із кухні, де баба Ярина місить тісто на хліб, долинає: „штирнадцять... штирнадцять...".

- Що ти там рахуєш? - гукає дід з сусідньої кімнати.

-Та ніяк не можу вимовити слово „Штирліц"


-І до чого дожилися, - каже батько сину. - Приїдеш до міста - у магазинах нічого немає.

- Як ви працюєте, тату, так ми й живемо, -одказує син.


У 70-х роках напередодні зльоту партизанів з'єднання О. Федорова у Лобну Любешівського району приїхав перший секретар обкому Компартії України М. П. Корж.

- Де будете селити людей на нічліг? - запитав у голови сільської Ради.

-По хатах, - відповів той.

- Так їх же там будуть самогонкою пригощати, - обурився перший.

- А хіба вони не заслужили? - здивувався голова сільради.


10 листопада 1982 року Центральне телебачення відмінило трансляцію концерту до Дня працівників міліції. Линуть мінорні мелодії. „В чому справа?" - запитує кожен себе і не знаходить відповіді.

В обкомі партії уночі зібралися члени бюро.

- Помер Брежнєв, - повідомив перший секретар. - Прошу тільки нікому про це не говорити.


Наприкінці 40-х років колгосп „Червоний партизан" на Ковельщині за успіхи у сільськогосподарському виробництві отримав першу вантажівку. Та от біда - ніхто не вміє водити. Послали чоловіка у райцентр на курси. А тим часом „виписали" з Голоб за відповідну платню спеціаліста по шоферській справі.

Сів той за кермо, зробив коло-друге по господарському двору, а потім вирішив і голову колгоспу покатати.

- Ну, як машина? - питає голова, як тільки рушили.

- Непогана, - одказує спеціаліст. - Тільки от колінвал часом вискакує і б'є по ногах. А голова р-раз - і підібгав ноги під сидіння.


Спочатку високопоставлений чиновник -Герой Соціалістичної Праці попросив зняти його портрет з обласної Дошки пошани. Потім, після критичних публікацій у пресі про неправомірність отримання ним нагороди, Зірка героя зникла із лацкана погсякденного костюма.

- А що, Семенцова позбавили звання Ге-ооя Соціалістичної Праці? - запитали одного д обласного керівника. і

- Та ні, - відповів той, - просто, виправдовуючись, він так бив себе у груди, що Зіркою І руку поколов. 


60-ті роки. Йде нарада у першого секретаря обкому Компартії України Ф. І. Калити - монотонна, нудна, аж на сон схилила голову облспоживспілки Корнійчука.

Раптом штрик його хтось у бік: „Питається Калита, чи план по яйцях буде?". Торговельний керівник як скочить на ноги і як випалить:

- План по яйцях буде, Федоре Іларіоновичу. Зал вибухнув реготом.


Коли у 1939 році на Волинь прийшли „совіти", у Маневичах організувався кооператив по виробництву цинкових відер. Але через декілька місяців колективне господарство самоліквідувалося - кінчилася цинкова бляха, якою був накритий місцевий... костьол.

Ветеран партії і комсомолу лучанка, а потім москвичка Штернберг якось попросила першого секретаря обкому комсомолу передати
й поїздом у столицю... вугілля.

Здивувався перший, але прохання виконав. На другий день Штернберг дзвонить першому до луцька:

- Ах, Петре Даниловичу, який же ви жартівник. Я ж просила не „вугля", а „вугря".


Один улесливий керівник співчуваюче каже першому секретарю обкому партії Л. І. Палажченку:

- Очевидно, ви, Леоніде Івановичу, добре напрацювалися на посту першого Чернігівського райкому партії: і Зірку Героя заробили, і кандидатську захистили?

Палажченко примружено глянув на підлабузника:

- Зрозумій, друже, мій район - це приймальня ЦК Компартії України. А сальце і м'ясце не те що кандидатів, а й академіків робить.


Йде полювання на кабана. У загінці - водії і лісник, на номерах - начальство.

Раптом із хащів вилітає розлючений вепр -прямісінько на голову місцевого колгоспу. Той як підскочить та як ухопиться за гілляку сосни.

Трах-бах - влучні постріли заспокоїли кабанюру. А голова колгоспу висить.

- Ей, Степановичу, стрибайте додолу, -гукають йому.

- Не можу, пальці не розгинаються. Попробували силою відірвати від гілляки -де там. Виліз тоді шофер на дерево і зрубав гілку.

Стали вже на землі розщіплювати пальці -мертва хватка. Хтось запропонував завезти у контору, а звідти викликати швидку. Так і зробили. Завели голову у кабінет, посадили у м'яке крісло і... відпустило пальці. 


Генеральний директор обласного об'єднання сварить свого начальника цеху:

- Півдесятого вже, а в цеху - жодної душі. Що в тебе за дисципліна? Як ти план виконуватимеш?

- Поправимо, Євгене Гнатовичу. План буде, - виправдовується той.

Невдовзі помер Брежнєв. Андропов почав із зміцнення дисципліни на всіх рівнях.

Заходить генеральний у цех о дев'ятій ранку, а там всі трудяться в поті чола.

- Ось тепер, Юрію Степановичу, бачу, що план буде.

- З вашої критики зробив висновки, - відповів начальник цеху.


- Хлопці, хочете почути, як Хайкін гуде? -питається своїх колег один з керівників, зустрівшись на нараді (60-і роки).

- Давай.

- Ей, Хайкін, - покликав той директора Нововолинського рудоремонтного заводу, -якби тобі зараз гарну дівку?

-Гу-у-у-у-у...


Учителька до учня:

- Що голову опустив? Соромно стало?

- Ні, на ноги ваші задивився.


—50-ті роки. Йде висунення кандидатів у Верховну Раду УРСР. У Любомль для зустрічей з виборцями приїхав один з таких солідних кандидатів, супроводжувати якого взявся перший секретар райкому партії.

В той же день у приймальню райкому подзвонили з обкому партії:

- Є перший?

- Немає.

-Де?

- Поїхав з висунутим членом по району, -пояснила секретар.


- Жми в аеропорт, - велить водію луцького таксі п'яненький пасажир.

- Та який же аеропорт в одинадцять вечора? - дивується таксист.

- Старий, я запізнююся. На ось тобі 50 карбованців і гони...

Невдовзі машина зупиняється і водій повідомляє: „Приїхали!".

Пасажир щодуху біжить до літака, що світить вогнями віддалік, злітає по трапу вгору і у дверях радісно вигукує:

- Ще не злетіли?

Так п'яненький пасажир став ще п'яні-.шим... відвідувачем своєрідного кооперативного кафе у літаку на 33-му кварталі.


Зайшов кум до куми у гості. Та запросила його за стіл поїсти борщу. Кум взяв одну ложку, другу...

-Їжте, куме, їжте... .

- Спасибі, - каже кум. - Я наїджений. Мені б закусити.


У переддень виборів (50-ті роки) у селі Окорськ Локачинського району на стіні приміщення, де знаходилася виборча дільниця, хтось написав антирадянське гасло.

Вранці у село прибули працівники компетентних органів. Зайшли напитися води до дідуся, який жив поруч з дільницею, і ніби між іншим запитали, чи не знає, хто це зробив.

- За Польщі то все йшли до писаря, єдиної на селі освіченої людини, - знизав плечима дідусь. - А тепер „совіти" всіх грамоти научили, то хто його відає.


18 лютого 1950 року. На любешівській районній комсомольській конференції звітує голова ревізійної комісії. Дійшовши до статті „Витрати на транспорт", читає: „Купили черевики інструктору райкому комсомолу, бо він ходив по району і їх стоптав".

- Як життя? — питають директора середньої школи.

- Та можна жити, - відповідає директор, -якби ще не ті діти.

Розмовляють дві циганки. Одна і каже:

- Дай, Боже, здоров'я нашому Президенту. Як ще трохи побуде при владі, то й коням золоті зуби повставляємо.


Перший секретар обкому партії М. П. Корж несподівано зібрав членів бюро.

- Шановні товариші, - звернувся він до присутніх. - Довгий час ми працюємо спільно. Але я хотів би сьогодні почути від вас, які у мене недоліки.

Запанувала тиша.

- Ну, сміливіше, товариші, - просить перший. - Хто, як не ви, мені скажете правду.

Піднімається секретар обкому партії -фронтовик, безстрашний танкіст, якому, як кажуть, і втрачати нічого:

- Миколо Панасовичу, це добре, що ми. члени бюро, зустрічаємося не тільки у робочій обстановці, а й відпочиваємо разом із сім'ями. Одне тільки мені не подобається: коли починають за чаркою славословити на адресу першого, то ви не лаєте цьому ніякої відсічі.

- Спасибі, Владлене Кириловичу. Сідайте. Хто ще?

Встає перший заступник голови облвиконкому:

- Товариші! Якщо я хочу людині сказати добре слово, то хто мені заборонить це зробити.

- Правильно. Іване Сергійовичу, - сказав перший. - Ніхто чікому не може заборонити говорити добрі слова. І ми будемо говорити один одному добрі слова...

Через декілька днів звільнилася, посада секретаря обкому партії для- Леоніда Івановича Палажченка, чергового „привозного генерала", запланованого верхами на зміну М. П. Коржу.


Заходить обласний керівник до свого знайомого в обком партії, а той сидить зажурений.

- Ти чого такий сумний? - питає відвідувач. - Сьогодні ж 14 березня, день народження першого (тоді ватажком комуністів Волині був 3. С. Ковальчук).

- Та я знаю, - відповідає партійний працівник. - Але як радіти, коли цього ж числа помер Карл Маркс.


У 50-х роках конярство на Волині було розвинуте настільки, що у начальника обласного управління сільського господарства був заступник по коню. На цій посаді тоді працювала жінка, трохи далека за освітою від профілю своєї роботи.

Якось „заступниця" дала телеграму директору Затурцівської державної племінної конюшні: „Тов. Лашутко. Готовьте жеребцов к случке. Выезжаю".


Начальник однієї воєнізованої установи після доброї кабінетної п'янки вишикував на коридорі своїх підлеглих і дав цінні вказівки на наступний день.

- І що тобі в голову стукнуло - у п'яному вигляді з'являтися перед підлеглими? -здивувався один із товаришів по чарці.

- А ти думаєш, що вони тверезі, - відповів начальник установи.


Хворий звертається до лікаря:

- Скажіть чесно, чи довго я протягну з цією хворобою? - До самої смерті, - відповів лікар.


Центральним парком імені Лесі Українки (60-ті роки) здійснюють традиційну вранішню прогулянку два партійні працівники. Коли бачать - біля кущаків стоїть спецавтомобіль з написом „Хліб". Чого це йому тут бути о сьомій годині ранку?

Підійшли ближче, заглянули у кабіну -нікого. Відкрили двері критого кузова, а там... Перелякана жінка забилася у куток буди, розхвильований чоловік зіскочив з кузова на землю, тремтячими руками застібаючи останні ґудзики.

- Я - голова комітету партійно-радянського контролю Луцька, - показав посвідчення Олександр Семенович. - Щоб сьогодні були у мене.

- Добре, - зітхнув чоловік.

Після дев'ятої години у кабінеті партійного працівника з'явився автомобільний донжуан... з тією ж самою жінкою.

- Знаєте, - став пояснювати він, - п'ять років працюю на підприємстві, трьох дітей виховую, а кутка не маю, аби з жінкою нормально побути. Так ото виїхав під тополю з нею... - і простягнув паспорт своєї дружини, яка сиділа поруч.


Це було при Коржі Миколі Панасовичу, першому секретареві обкому партії, за вказівкою якого у 70-х роках всюди на Волині біля доріг зводили однакові голубі штахетники.

У сільському магазині дядько Петро просить продати фарби.

- Якої, якої? - перепитує продавець, - рожевої.

- Та ні, - одказує дядько, - коржевої.


Їде урочистий вечір з нагоди 60-річчя директора культосвітнього училища. Привітання, оплески, квіти. Ось до ювіляра з букетом троянд підбігає жіночка в літах і шепче йому:

- Я давно вас люблю!

- Отакої, - дивується іменинник. - Чого ж ви раніше про це мені не сказали?

- Бо не могла ніяк до вас проштовхнутися.


Йде нарада партійно-господарського активу. На трибуні - перший секретар райкому партії. Вирішується одне з принципових питань.

- Думаю, погодимося, - звертається до залу ватажок комуністів. - Чи хтось є проти.

- Немає їх, - чується з залу. - Вони вийшли.


Перший секретар обкому партії Ф. І. Калита викликав до себе у кабінет відомого в області лікаря:

- Чув, що ти знаєш, як багато випити і не сп'яніти. А то у мене часті ділові зустрічі, де треба мати добре .здоров'я і тверезу голову. Ну, то що порадиш?

- Перед зустріччю випити літр кефіру і з'їсти два яблука, - відповів лікар.

- Тоді поїдемо з тобою у Ківерці і одразу ж випробуємо.

Через годину Ф. І. Калита з'їв два яблука, по дорозі до райцентру випив літр кефіру, а коли сіли за стіл у лісовій бесідці, висмалив з малим інтервалом два двохсотграмові гран-чаки...

Голова облвиконкому і перший секретар райкому партії здивовано переглянулися: по стільки'Калита ніколи не пив.

Потім була півгодинна перерва і знову два гранчаки...

Вранці перший секретар обкому виклики  лікаря додому.

- Що ти зі мною зробив? - зупинив у порозі злим запитанням. - Вчора - нічого, а тільї зараз почав п'яніти.

- Ой, вибачте, Федоре їларіоновичу, -спохватився лікар. - Забув сказати, що і вранці треба було випити півлітра кефіру.

Невдовзі Ф. І. Калита з'явився на роботі свіженьким. Відтоді пішла за ним слава великого любителя кефіру.


Висить п'яний на плоті, крутить голевою і примовляє до себе:

- Ні, народ так довго не витримає.


У Ковельському районі довгий час працював лісничим Сірик - чоловік настільки здоровий, що за кермо автомобіля не влазив.

- Якось прокинувся я уночі, - розповідає він бувальщину, — глянув - жінки немає. Коли придивився, а вона за моїм животом спить.


Голова парткомісії обласного комітету пар-тії Сіомаш і заступник прокурора області Тере-щенко викликали на розмову голову одного колгоспу із Затурцівського району (50-і роки), який нібито вдарив на прийомі у своєму кабінеті односельчанку.

- Скажіть чесно, били чи ні? - питає прокурор.

-Ні!

- Я з вами Поки що розмовляю як комуніст з комуністом. А коли одягну кашкет на голову, - прокурор погладив свою лисину, - буду говорити з вами як прокурор. Так били чи ні?

- Ні!

- Ну то я одягаю кашкета.

- Товаришу прокурор, - благає винуватець, - не одягайте...


- Як там Луцьк - ще стоїть? - питає житель приміського села свого знайомого з обласного центру.

- Якщо будете підпирати, то стоятиме, -відповів лучанин.


У Горохівському районі голова колгоспу імені Леніна на телефонні дзвінки відповідав так

- Голова Леніна слухає!


- Що сталося? - питає сусід сусіда, чия дружина клене на чому світ стоїть.

- Та хіба не чуєш, - каже той, - Маруся надто гострий язик має. Вже й не знаю, що робити?

- А ти Горбачову пожалійся, - крикнула жінка чоловікові.

Голова райспоживспілки повернувся з обласної наради.

- Ну що, знову скубли? - питають колеги.

- Та скубли!

- За що!

-І за шерсть, і за яйця...


- Бабцю, випийте і ви сто грамів' горілки, -наливає чоловік старенькій сусідці за весільним столом.

- Ой, спасибі, синку, - дякує бабуся. - А я завжди думала, що ця стопка має вісімдесят грамів.


Літо 1985 року. Розпочинається сільське безалкогольне весілля.

- І які чорти мене сюди принесли, - бідкає- ться дружині обласний начальник, сідаючи за святковий стіл, на якому - води, лимонади, квас...

Раптом до високого гостя підходить „дружба" і.шепче йому на вухо.

- Іване Івановичу, пийте, будь ласка, „Лужанську № І", а запивайте „Лужанською № 2"


При Черненку надійшла вказівка з Москви: партійним органам на місцях перевести діловодство на російську мову, а на посаду одного з трьох секретарів кожного райкому партії обов'язково обрати... росіянина.

З першою вказівкою легше - в обкомі свій перекладач, а от з другою... Російських кадрів, які могли б очолити відповідальну ділянку партійної робота, виявилося замало, та й куди українських подіти.

Думали-гадали і на перший раз знайшли вихід: викликали на найбільший в області килим секретаря Луцького міськкому партії, у якої батько 'був українцем, а мати росіянка, і наказали... поміняти національність.

День-другий відбивалася секретар, а на третій довелося таки здати старий паспорт і одержати новий, де значилося, що вона уже росіянка.


На озері Світязь вже декілька років живе лебідь з лебідкою. Вона - тиха і полохлива мати. Зате до нього не підступитися: шипить, б'є крильми і дзьобом, відганяючи від води. Жителі села Світязь назвали свого улюбленця Борисом - ім'ям... начальника обласної рибінспекції.

До колишнього начальника обласного управління лісного господарства звернувся один керівник:

- Скажіть по старій дружбі, хто мені може зробити роги?

- Жінка, - відповів лісівник.


У 70-х роках на озері Світязь відпочивав космонавт Павло Попович. Жив в окремому особняку, мав для прогулянок спеціальний катер.

Якось після чергового катання по воді Павло Романович зійшов на берег і потрапив... у міцні „обійми" місцевих рибалок, які одразу ж нагородили гостя стусанами. СЯк пізніше виявилось, він не раз уже рвав гвинтом двигуна рибальські сіті, заставлені на ніч):

- Хлопці, що ви робите? - нерозуміюче запитав Попович. - Я космонавт.

- Знаємо ми таких львівських космонавтів, - відповів кремезний рибалка. - Бий його!

Добре, що нагодився лісник, тимчасовий охоронець космонавта, і конфлікт було врегульовано: рибалки вибачилися, а космонавт за завдані збитки виставив їм ящик коньяку.


Закінчується урочисте засідання з нагоди славної дати. Вноситься пропозиція заспівати „Інтернаціонал". В залі звучить „Чуєш, сурми заграли"...

Раптом з останнього ряду президії схоплюється заспаний районний керівник і продовжує: „Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко".


Наприкінці 80-х років у Заборолі Луцького району місцевий колгосп вирішив спорудити у центрі села погруддя В. І. Леніна. Замовили пам'ятник, привезли, а встановити взявся один луцький кооператив.

Думали-гадали, як то без пошкоджень поставити на постамент громіздку фігуру, і придумали: вночі обмотали бюст одіялом, накинули петлю на шию... Вранці доповіли у райкомі партії про виконане завдання.

- Спасибі, хлопці, - подякував їм інструктор, відповідальний за цю справу. - Але одне прошу: нікому не розповідайте, як встановили пам'ятник, бо мене з роботи виженуть.


На центральній садибі одного із господарств Луцького району жив чоловік, обов'язком якого, зокрема, було щовесни поновлювати гіпсову постать В. Г. Леніна. Але цього разу покрити бронзовою фарбою фігуру вождя доручили іншому. Той приставив до Грудей пам'ятника масивну драбину і став підніматися вверх.

- Ти куди лізеш?! - закричав з вікна колгоспної контори парторг. - Він і так ледь на ногах тримається...


Це було 25 серпня 1991 ооку, у неділю, на центральній площі міста Луцька. Юрба, підігріта гаслами неореволюцюнерів, зажадала негайного повалення кам'яного ідола.

Підігнали кран до пам'ятника В. І. Леніну і стрілою зіштовхнули його верхню частину.

- Штани знімай! - закричала одна відома у Луцьку жіночка легкої поведінки, коли на постаменті лишилися тільки ноги кам'яної фігури.


Ювіляру за святковим столом бажають довгих років життя:

- Щоб ви у дев'яносто років заразилися СНІДом...

- Спасибі. Але щоб тільки прямим шляхом.


У військову частину Луцького гарнізону прибув генерал із Москви перевіряти стан бойової і морально-політичної підготовки.

Вишикували воїнів, і перевіряючий став питати їх, які мають проблеми.

- Чому погано годують, продуктів недодають?! - вигукнув хтось із строю.

- Перший, - звернувся генерал до крайнього воїна, - візьми дві жмені піску і передай другому, а той хай передасть далі.

Перший зачерпнув долонями пісок з-під ніг і передав другому. Другий - третьому. Третій -четвертому...

- Ну, що, десятий, скільки у тебе піску лишилося? - запитав генерал.

- Одна жменя, - відповів солдат.

- А де решта? - запитав генерал. Солдат знизав плечима.

- Ото ж бо й воно. Щоб знали - решта прилипла до рук, - філософськи підсумував розмову генерал.


- Де нині працюєш? - запитали колишнього працівника обкому партії після припинення діяльності Компартії України.

- У підпіллі, - відповів той.


Зустрілися старі знайомі - керівники сільськогосподарського виробництва.

- Щось ти так посивів, - зауважив один.

- То сивуха вилазить, - пояснив інший.


У 1959 році в обласну лікарню потрапив один із луцьких священиків з дивним діагнозом: перелом... статевого органу.

Після відповідних маніпуляцій по розтягуванню і гіпсуванню лікарі поцікавилися:

-І як же це ви, батюшко?

- Та з розгону, хлопці, з розгону...


На нараді у Києві Голова Президії Верховної Ради УРСР Батченко запитав про справи у свого давнього знайомого - першого секретаря обкому партії Коржа.

- Справи так собі, — відповів перший. — От лише дружина часто хворіє, клімат не той.

Того ж дня на „малому політбюро" тобто на обіді, Ватченко розповів про це Шербицько-му, а через тиждень Корж став міністром радгоспів республіки.


Редактором Ратнівської районної газети був невисокий на зріст журналіст, якого не дуже любив перший секретар райкому партії.

На черговому бюро ватажок комуністів вкотре прочитав мораль несумлінному редактору.

- Ти хоч би встав, коли з тобою говорять, -обурився перший.

- Та я уже давно стою, - відповів редактор.


- Поїхав волинянин у справах до Москви. Завітав до свого знайомого у гості. Той одразу ж забідкався:

-Ой, чим же тебе вгостити, - нема й що дістати.

- Чого ж нема,. - відповів волинянин. І дістав із сумки ковбасу, горілку, сало...

Колгоспна делегація з Ковельського району прибула укладати бартерну угоду з таким же господарством у Молдавії. Ввечері гостей запросили за стіл. Подали вино і капусту, а десь. через годину-півтори - баранину і рибу.


- Їжте, дорогі гості, їжте, - припрошує господар лісового теремка.

- Спасибі, - відказують українські гості, - та немає куди - капуста спливла.


- І чого мене кличуть на ці виїзні наради по тваринництву? - дивується директор Ковельського міжгосподарського лісгоспу В. П. Полухтович, кремезний, двометрового зросту козарлюга.

- Тільки для того, Віталію Павловичу, аби у корівниках ви павутиння збивали перед районним начальством, - сміється голова колгоспу імені Мартинюка П. Г. Борисюк.

Велика Магеланова Хмара